Мобильная версия

Журнал "Гастроэнтерология" Том 58, №3, 2024

Патогенетичне значення порушень слизового бар’єра у хворих із синдромом подразненого кишечника та можливості корекції

Авторы: Дорофєєв А.Е. (1), Приходько В.М. (1), Ткач С.М. (2), Дядик О.О. (1), Криворук О.М. (3), Гуркало Ю. (З,4)
(1) - Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
(2) - Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ, Україна
(3) - Клінічна лікарня «Феофанія», м. Київ, Україна
(4) - Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: Справочник специалиста

Актуальність. Метою дослідження є оцінка ролі порушень слизового бар’єра кишечника із вивченням кишкового мікробіому та морфологічних змін слизової оболонки кишечника у хворих з СПК та аналіз ефективності пробіотика Ремедіум у комплексному лікуванні цих пацієнтів. Матеріали та методи. Дослідження було рандомізованим відкритим контрольованим порівняльним з паралельними групами. Був обстежений 61 пацієнт з синдромом подразненого кишечника, віком від 21 до 54 років (середній вік (36,0 ± 5,5) року), з них 36 жінок та 25 чоловіків. З огляду на єдині патогенетичні механізми у пацієнтів з СПК, незалежно від характеру порушень випорожнення, у дослідження були включені лише хворі зі змішаним підтипом СПК, які мали і діарею, і запори (СПК-Зм — діарея у ≥ 25 % і запор у ≥ 25 %). Усім пацієнтам у динаміці проводилось дослідження якісного та кількісного складу мікробіому у випорожненнях методом полімеразної ланцюгової реакції з кількісним визначенням Lactobacillus spp., Bifidobacterium spp., Escherichia coli, Bacteroides fragilis group, Bacteroides thetaiotaomicron, Akkermansia muciniphila, Faecalibacterium prausnitzii, співвідношення Firmicutes/Bacteroidetes, Clostridium difficile, Clostridium perfringens, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella oxytoca, Escherichia coli enteropathogenic, Enterococcus spp., Proteus spp., Citrobacter spp., Fusobacterium nucleatum, Parvimonas micra, Salmonella spp., Shigella spp., Candida spp., колоноскопія із сегментною біопсією для подальшого патоморфологічного та імунгістохімічного дослідження. Результати. У пацієнтів зі змішаним підтипом СПК на тлі розвитку клінічної симптоматики відбувається порушення кишкового мікробіому зі зниженням облігатної флори: Akkermansia muciniphila, Bifidobacterium spp., Bacteroides thetaiotaomicron та Faecalibacterium prausnitzii та зростанням кількості умовно-патогенних бактерій: Clostridium difficile, Escherichia coli enteropathogenic, Citrobacter spp. Ці зміни індукують мікрозапалення в слизовій оболонці товстого кишечника із десквамацією епітелію, лімфогістіоплазмоцитарною клітинною інфільтрацією строми, порушеннями мікроциркуляції та модифікацією проникності епітеліального бар’єра кишечника. Висновки. Використання пробіотика Ремедіум показало клінічну ефективність та безпечність при корекції клінічних симптомів синдрому подразненого кишечника. Доведено позитивний вплив на відновлення кишкового мікробіому із збільшенням облігатної флори та пригніченням умовно-патогенної, що сприяло регенерації мікропошкоджень в клітинах слизової оболонки кишечника та мінімізації мікрозапалення з тенденцією до нормалізації мікроциркуляції та епітеліальної проникності.

Background. The purpose of the study is to assess the role of intestinal mucosal barrier disorders with the investigation of the intestinal microbiome and morphological changes of the colon mucosa in patients with irritable bowel syndrome (IBS) and to analyze the efficacy of the probiotic Remedium in the comprehensive treatment of these patients. Materials and methods. The study was a randomized, open-label, parallel-group controlled trial. Sixty-one patients with irritable bowel syndrome, 36 women and 25 men aged 21 to 54 years (average of (36.0 ± 5.5) years), were examined. Considering the single pathogenic mechanisms in patients with IBS, regardless of the type of defecation disorders, only people with a mixed subtype of IBS who had both diarrhea and constipation (diarrhea in ≥ 25 % and constipation in ≥ 25 %) were included in the study. All patients underwent a dynamic study of the qualitative and quantitative composition of the microbiome in stool by polymerase chain reaction with quantitative determination of Lactobacillus spp., Bifidobacterium spp., Escherichia coli, Bacteroides fragilis group, Bacteroides thetaiotaomicron, Akkermansia muciniphila, Faecalibacterium prausnitzii, correlation Firmicutes/Bacteroidetes, Clostridium difficile, Clostridium perfringens, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella oxytoca, enteropathogenic Escherichia coli, Enterococcus spp., Proteus spp., Citrobacter spp., Fusobacterium nucleatum, Parvimonas micra, Salmonella spp., Shigella spp., Candida spp. Colonoscopy with segmental biopsy for further pathomorphological and immunohistochemical examination was performed. Results. In patients with a mixed subtype of IBS, against the background of the development of clinical symptoms, there is a disturbance of the intestinal microbiome with a decrease in obligate flora: Akkermansia muciniphila, Bifidobacterium spp., Bacteroides thetaiotaomicron and Faecalibacterium prausnitzii, and an increase in the number of opportunistic bacteria: Clostridium difficile, enteropathogenic Escherichia coli, Citrobacter spp. These changes induce microinflammation in the mucosa of the large intestine with desquamation of the epithelium, lymphohistioplasmacytic cell infiltration of the stroma, microcirculation disorders and modification of the permeability of the intestinal epithelial barrier. Conclusions. The use of probiotic Remedium has shown clinical efficacy and safety in correcting the clinical symptoms of irritable bowel syndrome. It had a positive effect on the restoration of the intestinal microbiome with an increase in obligate flora and suppression of opportunistic pathogens, contributed to the regeneration of microdamages to the cells of the intestinal mucosa and minimization of microinflammation with a tendency to normalize microcirculation and epithelial permeability.

Ключевые слова

синдром подразненого кишечника; слизовий бар’єр; кишковий мікробіом

irritable bowel syndrome; mucosal barrier; intestinal microbiome

Вступ

Одним з найчастіших гастроентерологічних захворювань є функціональна патологія шлунково-кишкового тракту (ШКТ) [1]. При цьому синдром подразненого кишечника (СПК) посідає особливе місце серед функціональних захворювань ШКТ [1, 2]. За D.A. Drossman et al. (2016), кожен третій житель нашої планети відчував СПК-подібні симптоми. При цьому СПК після свого дебюту в більшості випадків зберігається тривалий час, нерідко — усе життя. Причини розвитку цієї патології невідомі, серед потенційних етіологічних чинників розглядаються спадкова схильність, зокрема поліморфізми генів TLR 4, 9, CDH1 та IL-6, стрес, особливості харчування, стан довкілля [3, 4]. Особливе місце у розвитку СПК посідають перенесені бактеріальні та вірусні інфекції [5].

Патогенез СПК включає декілька факторів, що потенціюють дію один одного, створюючи порочне коло: порушення перистальтики, підвищення кишкової проникності, мікрозапалення слизової оболонки товстого кишечника зі збільшенням кількості Т-лімфоцитів та тучних клітин та порушення складу і кількості кишкової мікрофлори [6].

Ще однією ланкою патогенезу СПК є порушення проникності та цілісності щільних контактів (ЩК). ЩК — це позаклітинні білкові структури, які забезпечують щільну адгезію ентероцитів та регулюють транспорт речовин через позаклітинний матрикс. Порушення їх структури під впливом імунних факторів та бактеріальних токсинів призводить до підвищення епітеліальної проникності [7].

В останні роки важливу роль у розвитку СПК відводять змінам кишкового мікробіому з порушенням метаболічної активності товстокишкової флори [8, 9]. У хворих на СПК порушується кількісний склад мікробіоти кишечника, що призводить до модифікації співвідношення анаеробів та аеробів, знижується рівень регуляторних бактерій, як-от Faecalibacterium prausnitzii [10]. Це призводить до підвищення проникності слизового бар’єра кишечника, формування вісцеральної гіперчутливості та розвитку клінічної картини захворювання. Зміни в мікробіомі кишечника стають однією з ланок патогенезу СПК [11]. Найбільшого впливу зазнає основа облігатної мікрофлори — Firmicutes, Bacteriodetes та Actinobacteria. У деяких пацієнтів з СПК також спостерігається ріст умовно-патогенних Clostridiales, Prevotella та Enterobacteriaceae, розвиток метаногенної мікрофлори та зниження різноманітності облігатних штамів [12]. Такі зміни порушують гомеостаз кишечника та зміщують баланс у бік прозапальних цитокінів IL-1β, IL-6 та IL-17, що індукує і так наявне мікрозапалення слизової оболонки [13, 14].

Діагноз СПК встановлюється клінічно у зв’язку з відсутністю чіткого розуміння причини його виникнення. Ефективність лікування в основному оцінюють за зниженням абдомінального больового синдрому і нормалізацією випорожнення. Зазвичай метою лікування стає досягнення клінічної ремісії.

Слід зазначити, що препарати, які нормалізують кишкову мікробіоту та слизовий бар’єр, завдяки мінімізації всмоктування продуктів життєдіяльності умовно-патогенної флори та токсинів можуть позитивно впливати на патогенез СПК [15]. Пригнічення умовно-патогенної флори сприяє розвитку облігатних бактерій, що нормалізує співвідношення кишкових ентеротипів. Такими препаратами можуть бути збалансовані пробіотики [16]. Відсутність кишкового дисбіозу у хворих на СПК сприяє зниженню абдомінального больового синдрому та відновленню вісцеральної чутливості. Застосування патоморфологічного дослідження слизової оболонки кишечника разом з аналізом мікробіому допоможе чіткіше зрозуміти патофізіологію СПК та оцінити ефективність використання пробіотиків для корекції його симптомів у комплексній терапії.

Метою дослідження є оцінка ролі порушень слизового бар’єра кишечника із вивченням кишкового мікро–біому та морфологічних змін слизової оболонки кишечника у хворих з СПК та аналіз ефективності пробіотика Ремедіум у комплексному лікуванні цих пацієнтів.

Матеріали та методи

Дослідження було рандомізованим відкритим конт–рольованим порівняльним з паралельними групами. Обстежено 61 пацієнта з синдромом подразненого кишечника, віком від 21 до 54 років (середній вік (36,0 ± 5,5) року), з них 36 жінок та 25 чоловіків.

Діагноз СПК встановлений на підставі Римських критеріїв IV перегляду: наявність абдомінального болю щонайменше 1 раз на тиждень впродовж 3 місяців, за 6 місяців до підтвердження діагнозу, асоційованого з > 2 симптомами:

— зв’язок болю з дефекацією;

— зміна частоти випорожнень;

— зміна консистенції випорожнень.

З огляду на єдині патогенетичні механізми у пацієнтів з СПК, незалежно від характеру порушень випорожнення, у дослідження були включені лише хворі із змішаним підтипом СПК, які мали і діарею, і запори (СПК-Зм — діарея у ≥ 25 % і запор у ≥ 25 %).

Усім пацієнтам проводилось фізикальне обстеження, збір скарг та анамнезу, біохімічні дослідження крові (для виключення органічних захворювань шлунково-кишкового тракту), ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, дослідження калу на приховану кров, аналіз якісного та кількісного складу мікробіому у випорожненнях методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), колоноскопія із сегментарною біопсією для подальшого патоморфологічного та імуногістохімічного дослідження (ІГХД). Також досліджено випорожнення 24 здорових добровольців, які не мали скарг з боку ШКТ, вони становили контрольну групу дослідження.

Методологія дослідження мікробіому калу методом ПЛР складалася з двох етапів: перший — виділення ДНК методом повторюваної температурної денатурації, другий — ампліфікація специфічних ділянок ДНК Taq-полімеразою з подальшим відщепленням флюоресцентної мітки та її детекції. Оцінка вхідної кількості бактерій проводилась за допомогою формули співвідношення величини порогового циклу.

Пацієнти впродовж місяця перед дослідженням не застосовували препарати, що впливають на мікробіом кишечника, за 4 дні до дослідження не вживали медичні препарати, що змінюють перистальтику або колір калу, а також продукти, що тяжко перетравлюються — тваринні жири та копчене м’ясо.

Зразки калу одразу були заморожені при температурі –18 °С, дослідження було проведено впродовж 1 місяця після забору матеріалу. Дослідження проводилось на аналізаторі «ДТ-лайт» на тест-системі «КОЛОНОФЛОР-16 (біоценоз)» («Альфалаб») з кількісним визначенням Lactobacillus spp., Bifidobacterium spp., Escherichia coli, Bacteroides fragilis group, Bacteroides thetaiotaomicron, Akkermansia muciniphila, Faecalibacterium prausnitzii, співвідношення Firmicutes/Bacteroidetes, Clostridium difficile, Clostridium perfringens, Klebsiella pneumo–niae, Klebsiella oxytoca, Escherichia coli enteropathogenic, Enterococcus spp., Proteus spp., Citrobacter spp., Fusobacterium nucleatum, Parvimonas micra, Salmonella spp., Shigella spp., Candida spp.

Метод заснований на повторюваних циклах температурної денатурації ДНК, відпалу олігонуклеотидних праймерів з комплементарними ділянками ДНК та наступною добудовою полінуклеотидних ланцюгів Taq-полімеразою. Для реакції використовуються специфічні олігунуклеотидні праймери та мічені зон–ди Taqman. За допомогою ферменту Taq-полімерази відбувається гібридизація олігонуклеотиду і зонда з компліментарною ділянкою ДНК-мішені. Утворення специфічного продукту ампліфікації супроводжується відщепленням флюоресцентної мітки та появою флюоресцентного сигналу, детекція якого проводиться в режимі реального часу. Інтенсивність флюоресценції прямо пропорційна кількості специфічних продуктів ампліфікації та наростає з кожним новим циклом. Аналіз даних виконується із застосуванням формули, яка описує залежність величини порогового циклу від вхідної концентрації фрагмента ДНК.

Структура бактеріальних праймерів, що були використані при проведенні ПЛР для кожного мікроорганізму, наведена в табл. 1.

Усім хворим до та після лікування проводилась колоноскопія з біопсією. Біоптати слизової оболонки товстого кишечника фіксували в 10% розчині нейтрального забуференого формаліну протягом 24–48 годин. Після фіксування матеріалу робили стандартну проводку в апараті Excelsior AS (Thermo Fisher Scientific, Велика Британія), потім заливали в парафін на апараті HistoStar (Thermo Fisher Scientific, Велика Британія). З парафінових блоків на ротаційному мікротомі НМ 325 (Thermo Shandon, Англія) виготовляли серійні гістологічні зрізи товщиною 2–3 мкм. Зрізи забарвлювали гематоксиліном та еозином, для визначення рівня слизоутворення в клітинах слизової оболонки кишечника використовувалась PAS-реакція.

Для визначення стану щільних контактів/з’єднань проміж клітинами епітелію було проведено ІГХД із білками сімейства щільних контактів клаудином 1 (claudun 1) та клаудином 7 (claudun 7). Зрізи поміщалися на адгезивні скельця Super Frost Plus (Menzel, Німеччина). Для високотемпературної обробки епітопів антигенів застосовували цитратний буфер з pH6, EDTA буфер, pH8. Було використано кролячі поліклональні антитіла до клаудину-1 та клаудину-7 (Master Diagnostica, Іспанія). Використано систему детекції Master Polymer Plus Detection (Peroxidase, хромоген ДАБ) (Master Diagnostica, Іспанія).

Для оцінки ступеня експресії клаудину нами було використано 2 напівкількісні методи, які вказували на кількість клітин, що прореагували з маркером, і це до–зволило об’єктивізувати отримані дані [17] (табл. 2).

Мікроскопічне дослідження та фотоархівування препаратів проводили із використанням світлооптичних мікроскопів Сarl Zeiss Primo Star з камерою Axiocam105 color, Сarl Zeiss АХ10 (Німеччина) та системи обробки даних Axiovision при збільшенні об’єктиву 10, 20, 40, бінокулярної насадки 1,5 та окулярів 10.

Пацієнтів було рандомізовано методом випадкових чисел на 2 групи залежно від призначеного лікування. Перша група (основна) отримувала пробіотик Реме–діум, який являє собою суспензію 5 видів Bacillus (спори B. subtilis, B. amyloliquefaciens, B. licheniformis, B. pumilus, B. megaterium), 1,7 × 109 КУО в 1 флаконі. Хворі приймали по 1 флакону 2 рази на день 28 днів та спазмолітичний преперат (мебеверин) за потребою при виникненні абдомінального болю. Друга група (порівняння) отримувала стандартне протокольне лікування препаратами, що регулюють частоту випорожнень, та спазмолітик. У цій групі не використовувалися засоби, які здатні впливати на мікробіом кишечника.

Розподілення за групами було репрезентативним за статтю та віком (табл. 3).

Повторне дослідження калу на мікробіоту та патоморфологічне дослідження зразків слизової оболонки кишечника проводилось через 3–4 дні після закінчення лікування.

Усім пацієнтам роз’яснено суть дослідження та процес його проведення, отримана інформована згода. Пацієнти розуміли ризики та побічні дії виконання ендоскопічних досліджень та добровільно давали на це згоду. Дослідження проводилось відповідно до вимог Гельсінської декларації та законодавства України, було добровільним і анонімним. Пацієнти були ознайомлені з інструкцією до препарату, попереджені про можливі побічні ефекти та індивідуальну непереносимість. Відмова від продовження участі у дослідженні була можлива на будь-якому етапі, з подальшим отриманням необхідної медичної допомоги.

Статистичний аналіз проведено за допомогою програмного забезпечення Statistica v. 12.6. Опис даних проводився з використанням середнього арифметичного (М) та стандартної похибки (m) при нормальному розподіленні й медіани (Me) та 25 і 75 квартилю (Q25, Q75) для ненормального розподілення. Нормальність розподілення перевірялась за критерієм асиметрії та ексцесу. Використовувалися методи параметричної статистики (t-критерій Стьюдента) та непараметричні (U-критерій Манна — Уїтні, Х2). Статистично значущою вважалась різниця при p-value < 0,05.

Результати та обговорення

Окрім діареї та запору у пацієнтів спостерігались також абдомінальний біль — у всіх хворих, зміна харчових уподобань, що пов’язана із захворюванням, — у 55 (90,2 %) пацієнтів. На метеоризм та відчуття розпирання у животі скаржились 40 (65,6 %) та 30 (49,1 %) хворих відповідно. Скарги на спазми у животі мали 28 (45,9 %) пацієнтів, а відчуття неповного спорожнення кишечника було у 20 (32,8 %) хворих.

Після лікування частота та інтенсивність симптомів СПК зменшувались в обох групах. Водночас у пацієнтів, що отримували різне лікування, позитивна клінічна динаміка дещо відрізнялась. Абдомінальний біль низької інтенсивності після курсу терапії виявлений у 5 (16,7 %) хворих основної групи і у 9 (29,0 %) пацієнтів групи порівняння (р < 0,05). Порушення випорожнення, чергування запорів та проносів продовжували турбувати 4 (13,3 %) хворих, що приймали Ремедіум, та 10 (32,3 %) пацієнтів групи порівняння (р < 0,05), а на метеоризм та відчуття розпирання у животі після курсу терапії продовжували скаржитися 3 (10,0 %) хворі основної групи і 9 (29,0 %) пацієнтів групи порівняння (р < 0,05).

Таким чином, застосування Ремедіуму у комплексній терапії хворих зі змішаним підтипом СПК було ефективним і призводило до більш інтенсивного зменшення клінічних симптомів, ніж у пацієнтів на тлі стандартної терапії.

У всіх хворих з СПК до терапії виявлені зміни кишкової мікрофлори, це стосувалося як групи облігатних бактерій, так і умовно-патогенних мікроорганізмів. До лікування у пацієнтів з СПК, порівняно зі здоровими добровольцями контрольної групи, виявлено зниження рівня облігатних бактерій: Akkermansia muciniphila, Bifidobacterium spp., Bacteroides thetaiotaomicron та Faecalibacterium prausnitzii, що являють собою основу нормального мікробіому кишечника.

В основній групі дослідження після лікування пробіотиком Ремедіум спостерігали нормалізацію кількісного складу облігатних бактерій до рівня контрольної групи, а рівень Akkermansia muciniphila та Bacteroides fragilis group навіть перевищував показники здорових добровольців. Водночас у групі пацієнтів, які не застосовували препарати, що впливають на мікробіом кишечника, стан облігатної мікрофлори вірогідно не відрізнявся від показників групи до лікування, за винятком Akkermansia muciniphila та Bifidobacterium spp., проте рівень цих бактерій не досягав показників контрольної групи та групи пацієнтів, що застосовували Ремедіум (табл. 4).

Схожі тенденції спостерігалися при аналізі умовно-патогенної мікрофлори. До терапії рівень Clostridium difficile, Escherichia coli enteropathogenic, Citrobacter spp. був вірогідно вищий у пацієнтів з СПК, ніж у групі здорових добровольців. Водночас після лікування у хворих, що приймали Ремедіум, спостерігалося як зниження кількості умовно-патогенної мікрофлори, так і зниження її різноманіття — Clostridium difficile та Escherichia coli enteropathogenic не виявлені в контрольних зразках випорожнень жодного пацієнта цієї групи. У пацієнтів, що не використовували пробіотики у терапії СПК, не було виявлено вірогідних змін у кількості умовно-патогенної мікрофлори порівняно з пацієнтами до лікування. І хоча, за даними досліджень, умовно-патогенна мікрофлора не є головним фактором у розвитку синдрому подразненого кишечника, надмірний ріст її представників може пригнічувати облігатну мікробіоту та через виділення токсинів пошкоджувати епітеліальний слизовий бар’єр (табл. 5).

Таким чином, пацієнти з СПК мають порушення кишкового мікробіому, зниження облігатної флори при збільшенні умовно-патогенної. Використання Ремедіуму призводить до більш ефективної корекції змін мікробіоти, що корелює із позитивною клінічною динамікою.

Патоморфологічне дослідження біоптатів товстого кишечника пацієнтів з СПК до лікування при забарвленні еозином та гематоксиліном показало збереження загальної архітектоніки слизової оболонки. У всіх пацієнтів спостерігалися ділянки десквамації поверхневих шарів епітелію різної протяжності, які досягали 4–5 крипт у довжину, а у 20 (32,8 %) пацієнтів були виявлені ділянки поверхневого мікроерозування частини крипт (рис. 1).

У всіх біоптатах були ознаки субатрофії та атрофії частини залоз епітелію. У стромі 45 (73,8 %) хворих виявлені ознаки мікрозапалення — слабка та помірна лімфогістіоплазмоцитарна клітинна інфільтрація з домішкою еозинофільних лейкоцитів. Крім того, у 34 (55,7 %) пацієнтів до лікування виявлені гіперплазовані лімфоїдні фолікули, повнокров’я в судинах мікроциркуляторного русла з дрібними крововиливами, вогнищевий дисмукоїдоз. У зоні власної пластинки ознаки вогнищевого склерозу.

В обох групах хворих з СПК після лікування спостерігається зменшення вираженості ознак мікрозапалення, мікроерозування не виявлено у жодного пацієнта. Зони десквамації поверхневих шарів епітелію великої протяжності, що охоплюють > 1 крипти у групі хворих, що приймали Ремедіум, після лікування спостерігались лише у 1 (3,3 %) пацієнта, тоді як у групі порівняння ці зміни виявлені у 10 хворих (32,2 %) (p < 0,05). Активність лімфогістіоплазмоцитарної інфільтрації строми була відсутня у 17 (56,7 %) пацієнтів, що приймали Ремедіум, а у 5 (16,7 %) хворих цієї групи інтенсивність клітинної інфільтрації знизилась з помірної до слабкої. У групі порівняння лімфогістіоплазмоцитарна інфільтрація строми після лікування виявлена у 20 (64,5 %) хворих, тоді як у 8 (25,0 %) інтенсивність клітинної інфільтрації мала тенденцію до зменшення від помірної до слабкої (p < 0,05). Крововиливи в судинах мікроциркуляторного русла не виявлені в жодного пацієнта обох груп після лікування.

За результатами PAS-реакції встановлено, що секреція слизу у хворих з СПК до терапії була збережена, тільки в частині клітин епітелію залоз спостерігається зниження інтенсивності секреції, зменшення кількості та розмірів вакуоль (рис. 2). Після лікування в обох групах спостерігається зменшення частки клітин зі зниженою інтенсивністю секреції.

До лікування у хворих з СПК рівні експресії клаудину-1 та клаудину-7 були дещо зниженими (рис. 3), що може свідчити про вплив порушень мікробіому на стан епітеліальної проникності і на білки щільних контактів. Слід зазначити, що до терапії рівень експресії клаудину-1 був вищий, ніж клаудину-7, можливо, це пов’язано з тим, що клаудин-7 відіграє більш значну роль у герметизації щільних контактів і тому може розглядатися як ранній маркер порушень проникності епітеліального слизового бар’єра кишечника. Після терапії рівень експресії клаудинів зростав в обох групах, тоді як у хворих, які приймали Ремедіум, зростання інтенсивності експресії клаудинів було більш значне, особливо клаудину-7, який у пацієнтів групи порівняння залишався вірогідно нижчим, ніж у пацієнтів, що приймали Ремедіум (p < 0,05) (табл. 6).

За даними патоморфологічного дослідження біо–птатів слизової оболонки товстого кишечника пацієнтів з СПК та мікробіологічного дослідження випорожнень виявлено поліпшення як кількісного, так і якісного складу кишкового мікробіому, це корелювало із зменшенням вираженості мікрозапалення в слизовій оболонці після лікування. В групі хворих, що приймали Ремедіум, після терапії зафіксована найбільша бактеріальна маса облігатної мікрофлори та найменша — умовно-патогенних бактерій (p < 0,05), тоді як у групі пацієнтів, які не використовували препарати, що впливають на мікробіом, зміни мікрофлори були менш значними. Окрім того, пацієнти основної групи після лікування демонструють вираженіше зменшення симптомів СПК. Патоморфологічно зафіксовано нормалізацію мікропроцесів слизової оболонки кишечника — зниження інтенсивності запальної інфільтрації та відновлення структури щільних контактів.

Під час прийому не було виявлено побічних ефектів від препарата Ремедіум у жодного пацієнта, ніхто не відмовився брати участь у дослідженні.

Висновки

У пацієнтів із змішаним підтипом СПК на тлі розвитку клінічної симптоматики відбувається порушення кишкового мікробіому із зниженням облігатної флори: Akkermansia muciniphila, Bifidobacterium spp., Bacteroides thetaiotaomicron та Faecalibacterium prausnitzii й зростанням кількості умовно-патогенних бактерій: Clostridium difficile, Escherichia coli enteropathogenic, Citrobacter spp. Ці зміни індукують мікрозапалення в слизовій оболонці товстого кишечника із десквамацією епітелію, лімфогістіоплазмоцитарною клітинною інфільтрацією строми, порушеннями мікроциркуляції та модифікацією проникності епітеліального бар’єра кишечника. Використання пробіотика Ремедіум показало клінічну ефективність та безпечність при корекції клінічних симптомів синдрому подразненого кишечника. Доведено позитивний вплив на відновлення кишкового мікробіому із збільшенням облігатної флори та пригніченням умовно-патогенної, що сприяло регенерації мікропошкоджень в клітинах слизової оболонки кишечника та мінімізації мікрозапалення з тенденцією до нормалізації мікроциркуляції й епітеліальної проникності.

Конфлікт інтересів. Не заявлений.

Отримано/Received 20.06.2024

Рецензовано/Revised 19.07.2024

Прийнято до друку/Accepted 26.07.2024

Список литературы

Drossman DA, Hasler WL. Rome IV-functional gi disorders: disorders of gut-brain interaction. Gastroenterology. 2016;150(6):1257-61. doi: 10.1053/j.gastro.2016.03.035.
Ghoshal UC. Postinfection Irritable Bowel Syndrome. Gut Li–ver. 2022;16(3):331-340. doi: 10.5009/gnl210208.
Melchior C, Colomier E, Trindade IA, Khadija M, Hreinsson JP, Törnblom H, Simrén M. Irritable bowel syndrome: Factors of importance for disease-specific quality of life. United European Gastroenterol J. 2022 Sep;10(7):754-764. doi: 10.1002/ueg2.12277.
Klem F, Wadhwa A, Prokop LJ, et al. Prevalence, risk factors, and outcomes of irritable bowel syndrome after infectious enteritis: a systematic review and meta analysis. Gastroenterology. 2017;152:1042-1054. doi: 10.1053/j.gastro.2016.12.039.
Parida PK, Mishra D, Pati GK, et al. A prospective study on incidence, risk factors, and validation of a risk score for post-infection irritable bowel syndrome in coastal eastern India. Indian J Gastroenterol. 2019;38:134-142. doi: 10.1007/s12664-019-00943-w.
Knowles SR, Austin DW, Sivanesan S, Tye-Din J, Leung C, Wilson J, et al. Relations between symptom severity, illness perceptions, visceral sensitivity, coping strategies and well-being in irritable bowel syndrome guided by the common sense model of illness. Psychol Health Med. 2017;22(5):524-34. doi: 10.1080/13548506.2016.1168932.
Leech B, Schloss J, Steel A. Treatment Interventions for the Management of Intestinal Permeability: A Cross-Sectional Survey of Complementary and Integrative Medicine Practitioners. J Altern Complement Med. 2019;25(6):623-636. doi: 10.1089/acm.2018.0374.
Canakis A, Haroon M, Weber HC. Irritable bowel syndrome and gut microbiota. Curr Opin Endocrinol Diabetes Obes. 2020 Feb;27(1):28-35. doi: 10.1097/MED.0000000000000523.
Ustianowska K, Ustianowski Ł, Machaj F, Gorący A, Rosik J, Szostak B, Szostak J, Pawlik A. The Role of the Human Microbiome in the Pathogenesis of Pain. Int J Mol Sci. 2022 Oct 31;23(21):13267. doi: 10.3390/ijms232113267.
El-Salhy M, Hatlebakk JG, Hausken T. Diet in Irritable Bo–wel Syndrome (IBS): Interaction with Gut Microbiota and Gut Hormones. Nutrients. 2019 Aug 7;11(8):1824. doi: 10.3390/nu11081824.
Hillestad EMR, van der Meeren A, Nagaraja BH, Bjørsvik BR, Haleem N, Benitez-Paez A, Sanz Y, Hausken T, Lied GA, Lundervold A, Berentsen B. Gut bless you: The microbiota-gut-brain axis in irritable bowel syndrome. World J Gastroenterol. 2022 Jan 28;28(4):412-431. doi: 10.3748/wjg.v28.i4.412.
Yuan Y, Wang X, Huang S, Wang H, Shen G. Low-level inflammation, immunity, and brain-gut axis in IBS: unraveling the complex relationships. Gut Microbes. 2023 Dec;15(2):2263209. doi: 10.1080/19490976.2023.2263209.
Han L, Zhao L, Zhou Y, Yang C, Xiong T, Lu L, et al. Altered metabolome and microbiome features provide clues in understanding irritable bowel syndrome and depression comorbidity. ISME J. 2022 Apr;16(4):983-996. doi: 10.1038/s41396-021-01123-5.
Yoshimoto T, Oshima T, Huang X, Tomita T, Fukui H, Miwa H. Microinflammation in the intestinal mucosa and symptoms of irritable bowel syndrome. J Gastroenterol. 2022 Feb;57(2):62-69. doi: 10.1007/s00535-021-01838-4.
Zhang T, Zhang C, Zhang J, Sun F, Duan L. Efficacy of Probiotics for Irritable Bowel Syndrome: A Systematic Review and Network Meta-Analysis. Front Cell Infect Microbiol. 2022;12:859967. Published 2022 Apr 1. doi: 10.3389/fcimb.2022.859967.
Simon E, Călinoiu LF, Mitrea L, Vodnar DC. Probiotics, Prebiotics, and Synbiotics: Implications and Beneficial Effects against Irritable Bowel Syndrome. Nutrients. 2021 Jun 20;13(6):2112. doi: 10.3390/nu13062112.
Sheehan GM, Kallakury BV, Sheehan CE, Fisher HA, Kaufman RP Jr, Ross JS. Loss of claudins-1 and -7 and expression of claudins-3 and -4 correlate with prognostic variables in prostatic adenocarcinomas. Hum Pathol. 2007 Apr;38(4):564-9. doi: 10.1016/j.humpath.2006.11.007.