Мобильная версия

Журнал "Гастроэнтерология" Том 56, №1, 2022

Морфофункціональні паралелі шлунка у хворих на хронічний атрофічний гастрит

Авторы: Мосійчук Л.М., Гайдар Ю.А., Кленіна І.А., Петішко О.П.
ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: Клинические исследования

Незважаючи на певні успіхи у вирішенні проблеми раку шлунка, помітне зниження захворюваності в усіх розвинутих країнах, пошук змін, що передують виникненню канцерогенезу, залишається актуальним і далеким від остаточного завершення. Мета дослідження: оцінити вміст агресивних та протективних факторів шлункового соку і ротової рідини у порівнянні з морфологічними змінами у хворих на хронічний атрофічний гастрит. Матеріали та методи. У дослідження включені 56 хворих: у І групу увійшли 12 пацієнтів лише з атрофічними змінами слизової оболонки шлунка різного ступеня вираженості, у ІІ групу — 24 хворі, у яких на фоні атрофічних змін діагностовано кишкову метаплазію лише в антральному відділі шлунка, у ІІІ групу — 20 пацієнтів з кишковою метаплазією в тілі і антральному відділі шлунка. Контрольну групу становили 16 практично здорових осіб. Оцінку ступеня атрофії та запалення в слизовій оболонці шлунка проводили з наступною детермінацією інтегральних показників — стадії та ступеня атрофії за системою OLGA та метаплазії — за системою OLGIM. За даними морфометричного дослідження зрізів за допомогою світлового мікроскопу XSP-139TP («Ulab», Україна) розраховували показники: ядерно-цитоплазматичне співвідношення, коефіцієнт еліптичності ядер. У шлунковому соку та ротовій рідині визначали вміст глікопротеїнів, сіалових кислот, фукози, гексозамінів. Результати. Морфометричне дослідження показало виражене вірогідне зменшення ядерно-цитоплазматичного співвідношення до (0,12 ± 0,04) % у хворих ІІІ групи. Коефіцієнт еліптичності ядер нативних клітин зменшувався із розвитком кишкової метаплазії: у І групі він дорівнював (0,76 ± 0,04) %, для ІІ групи становив (0,65 ± 0,11) %, а для ІІІ — (0,41 ± 0,12) %. У хворих з кишковою метаплазією в 82 % випадків зі збільшенням в 3 рази вмісту сіалових кислот у шлунковому соку діагностували підвищення рівня гексозамінів на 35 %, тоді як у пацієнтів з лише атрофічними змінами шлунка відзначали зменшення рівня гексозамінів у 2 рази порівняно з контрольними показниками (р < 0,05). Поширення кишкової метаплазії у шлунку асоціюється з підвищенням кількості глікопротеїнів та гексозамінів у ротовій рідині пацієнтів, у той час як сіалові кислоти у цій біологічній рідині підвищуються в усіх досліджуваних групах. Встановлені прямі взаємозв’язки між наявністю кишкової метаплазії в тілі шлунка та вмістом глікопротеїнів як в шлунковому соку (r = 0,446, p = 0,008), так і в ротовій рідині (r = 0,378, p = 0,021). Також визначені взаємозв’язки вмісту сіалових кислот у шлунковому соку зі ступенем та стадією гастриту за OLGA (r = 0,431, р < 0,01; r = 0,482, р < 0,01), рівня гексозамінів у ротовій рідині — з коефіцієнтом еліптичності ядер (r = 0,447, р = 0,037). Висновки. Комплексне вивчення морфофункціональних змін шлунка та співвідношення агресивних і протективних факторів ротової рідини дозволить визначити групи ризику хворих з передраковими станами.

Background. Despite some progress in addressing gastric cancer, a marked reduction in morbidity in all developed countries, the search for changes that precede carcinogenesis remains relevant and far from complete. The purpose of the study: to assess the content of aggressive and protective factors of gastric juice and oral fluid in comparison with morphological changes in patients with chronic atrophic gastritis. Materials and methods. The study included 56 patients: group I included 12 patients with atrophic changes of the gastric mucosa of varying severity, group II — 24 patients with atrophic changes diagnosed with intestinal metaplasia only in the antrum of the stomach, in group III group — 20 patients with intestinal metaplasia in the body and antrum of the stomach. The control group consisted of 16 healthy individuals. Assessment of the degree of atrophy and inflammation in the gastric mucosa was performed with the subsequent determination of integral indicators — stage and degree of atrophy according to the OLGA system and metaplasia — according to the OLGIM system. According to the morphometric study of sections using a light microscope XSP-139TP (“Ulab“, Ukraine) calculated indicators: nuclear-cytoplasmic ratio, the ellipticity of the nuclei. The content of glycoproteins, sialic acids, fucose, hexosamines was determined in gastric juice and oral fluid. Results. Morphometric study showed a significant decrease in the nuclear-cytoplasmic ratio to (0.12 ± 0.04) % in patients of group III. The coefficient of ellipticity of the nuclei of native cells decreased with the development of intestinal metaplasia: in group I it was equal to (0.76 ± 0.04) %, for group II it was (0.65 ± 0.11) %, and for group III — 0.41 ± 0.12) %. In patients with intestinal metaplasia in 82 % of cases with a 3-fold increase in the content of sialic acids in gastric juice was diagnosed with an increase in hexosamines by 35 %, while patients with only atrophic changes in the stomach showed a decrease in hexosamines 2 times compared to controls (p < 0.05). The spread of intestinal metaplasia in the stomach is associated with an increase in the amount of glycoproteins and hexosamines in the oral fluid of patients, while sialic acids in this biological fluid are increased in all study groups. There are direct relationships between the presence of intestinal metaplasia in the body of the stomach and the content of glycoproteins in both gastric juice (r = 0.446, p = 0.008) and in oral fluid (r = 0.378, p = 0.021). The relationship between the content of sialic acids in gastric juice with the degree and stage of gastritis by OLGA (r = 0.431, p < 0.01; r = 0.482, p < 0.01), the level of hexosamines in oral fluid with the coefficient of ellipticity of the nuclei (r = 0.447, p = 0,037). Conclusions. A comprehensive study of morpho-functional changes in the stomach and the ratio of aggressive and projective factors of oral fluid will determine the risk groups of patients with precancerous conditions.

Ключевые слова

кишкова метаплазія; шлунковий сік; ротова рідина; гістологія слизової оболонки шлунка

intestinal metaplasia; gastric juice; oral fluid; histology of gastric mucosa

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.56.1.2022.479

Вступ

Незважаючи на певні успіхи у вирішенні проблеми раку, і зокрема раку шлунка (РШ), помітне зниження захворюваності в усіх розвинутих країнах, пошук змін, що передують виникненню канцерогенезу, залишається актуальним і далеким від остаточного завершення. Найбільшою проблемою стосовно раку шлунка є його пізнє виявлення, що негативно впливає на результати лікування і дає високий відсоток смертності. Це підтверджується тим фактом, що від 60 до 90 % хворих з вперше виявленим раком шлунка мають III–IV стадії процесу [1, 2].

Безперечним на сьогодні є те, що наявність атрофії слизової оболонки шлунка (СОШ) і кишкової метаплазії (КМ) пов’язана з високим ризиком розвитку РШ, оскільки вони становлять фон, на якому розвиваються дисплазія і аденокарцинома шлунка кишкового типу [3]. Саме виявлення і спостереження за пацієнтами з такими попередніми станами може сприяти ранній діагностиці РШ [4].

Загальноприйнята ендоскопія в білому світлі не дозволяє надійно диференціювати і діагностувати передпухлинні стани шлунка, отже, біопсія залишається обов’язковою процедурою, що дозволяє судити про гістоморфологічну структуру СОШ згідно з Сіднейською класифікацією [5, 6]. Значно покращує діагностику впровадження у повсякденну практику сучасної ендоскопії зі збільшенням і хромоскопією або вузькосмугової ендоскопії (NBI), яка має високу чутливість і специфічність [7]. У той же час рівень прогресування в рак у пацієнтів з атрофічним гастритом і КМ відповідно варіює від 0 до 1,8 % і від 0 до 10 % на рік [8]. Тобто ризик розвитку РШ занадто малий, щоб виправдати ендоскопічне та морфологічне спостереження всіх пацієнтів з метою виявлення груп ризику. З урахуванням цього останнім часом набуває чинності пошук неінвазивних діагностичних тестів, які б відображували структурні зміни СОШ та їх прогресування. Даний підхід має не тільки допомогти прогнозувати перебіг різних метапластичних та диспластичних змін, але й дозволить формувати групи пацієнтів, які підлягають нагляду, що у кінцевому підсумку знизить чисельність хворих на рак шлунка.

Останнім часом значна кількість робіт присвячена вивченню імуногістохімічних маркерів деструктивних процесів у шлунковому епітелії, зокрема дослідженню ролі захисних структур СОШ. Трансмембранні глікопротеїни, або так звані гельформуючі муцини (MUC2, MUC5AC, MUC5B, MUC6), інтенсивно вивчаються з використанням імуногістохімічного методу, методу гібридизації in situ і методу Western blotting. Якщо нормальною СОШ експресуються муцини MUC1, MUC5AC і MUC6, то при розвитку патологічного стану склад муцинів змінюється. Так, встановлено, що експресія MUC13 характерна для кишкового типу раку і фрагментів СОШ з кишковою метаплазією, яка не виявляється на неушкодженій СОШ [9].

Аналізуючи дані літератури, слід відзначити, що останнім часом зросла цікавість вчених до вивчення складу ротової рідини з метою діагностики захворювань органів травлення як однієї з альтернатив аналізу крові [10]. Дослідження цієї біологічної рідини є неінвазивним методом, який може застосовуватися неодноразово і майже необмежений за обсягом забору матеріалу [10].

Ротова рідина містить у своєму складі епідермальний фактор росту, який стимулює проліферацію епітеліальних клітин язика, стравоходу, шлунка і кишечника та гальмує секрецію соляної кислоти шлунка, при цьому майже не впливає на вивільнення пепсину та концентрацію гастрину в крові [11]. Також епідермальний фактор росту спричиняє трофічну дію на органи травлення, з цим пов’язана його цитопротективна дія на СОШ. Доведено експериментально, що внутрішньошлункове введення слини з високим умістом епідермального фактора росту вірогідно зменшує виразкоутворення у щурів з видаленими підщелепними залозами.

Таким чином, сучасні дані щодо передракових станів шлунка свідчать про те, що багато аспектів проблеми досліджені недостатньо. Зокрема, це стосується функціональної активності шлункових залоз у порівнянні зі складом ротової рідини та структурними змінами СОШ.

Мета дослідження: оцінити вміст агресивних та протективних факторів шлункового соку і ротової рідини у порівнянні з морфологічними змінами у хворих на хронічний атрофічний гастрит.

Матеріали та методи

Дослідження проведені у 56 осіб віком від 30 до 60 років з передраковими станами у слизовій оболонці шлунка, які перебували на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України». Об’єктом дослідження були біоптати СОШ пацієнтів, склад шлункового соку та ротової рідини.

Усі хворі після ретельного ендоскопічного і гістологічного дослідження біоптатів СОШ були поділені на три групи. У І групу увійшли 12 пацієнтів з атрофічними змінами СОШ різного ступеня вираженості без метапластичних змін, у ІІ групу — 24 хворі, у яких на фоні атрофічних змін діагностовано КМ в антральному відділі шлунка, у ІІІ групу — 20 пацієнтів з дифузною КМ у тілі і антральному відділі СОШ. Контрольну групу становили 16 практично здорових осіб. Оцінку ступеня атрофії та запалення в СОШ проводили з наступною детермінацією інтегральних показників — стадії та ступеня атрофії за системою OLGA та метаплазії — за системою OLGIM [12]. Для морфометричного дослідження зрізи, забарвлені гематоксиліном і еозином, фотографували за допомогою імерсійного об’єктива при збільшенні ×1000 світлового мікроскопа XSP-139TP («Ulab», Україна), фотоапаратом «Canon PowerShot A630» (Японія) та вимірювалися за допомогою програмного забезпечення ImageJ 1.45S («National Institutes of Health», США). На отриманих мікрофотографіях розраховувалися такі морфометричні показники: ядерно-цитоплазматичне співвідношення (ЯЦС), коефіцієнт еліптичності ядер (КЕЯ).

Під час езофагогастроскопічного дослідження збирали шлунковий сік методом відсмоктування в градуйовану пробірку. Визначали рН шлункового соку, концентрацію пепсину, глікопротеїнів, сіалових кислот — за методом I. Warren, фукози — за L. Dische, гексозамінів — за реакцією з ацетилацетоном у лужному середовищі за методом R. Palmer.

Для більш повної оцінки захисних механізмів слизової оболонки травної системи у хворих проводили дослідження слини, яку збирали зранку натщесерце після полоскання рота теплою кип’яченою водою методом спльовування протягом 10 хвилин. У ротовій рідині також визначали вміст глікопротеїнів, сіалових кислот, фукози, гексозамінів за вищевказаними методиками.

Статистична обробка результатів досліджень здійснювалася методами варіаційної статистики, реалізованими стандартним пакетом прикладних програм SPSS 13.0 for Windows. Для статистичного аналізу даних використовували дескриптивну статистику; порівняння середніх значень змінних здійснювали за допомогою непараметричного методу (U-критерій Манна — Уїтні). Різниця вважалася вірогідною, якщо досягнутий рівень значущості (р) був нижчим за 0,05. Кореляційний аналіз виконували за Спірменом.

Результати та обговорення

За даними гістологічного дослідження, в обстежених пацієнтів частіше за все зустрічалась ІІ стадія та ІІ ступінь гастриту за системою OLGA, утім, діапазон значень був досить широким (табл. 1). У хворих І групи в антральному відділі спостерігалась плазмоцитарна інфільтрація строми переважно слабкого і помірного ступеня вираженості з відсутністю або ж слабкою активністю запального процесу, у 42,9 % випадків в антральному відділі виявлялась гіперплазія нативних залоз СОШ, у той час як в ділянці тіла інфільтрація або атрофія у 80,0 % хворих була відсутня, гіперплазію залоз спостерігали лише в 19,1 % випадків. Цим і пояснюється те, що в даній групі інтегральні показники ступеня/стадії гастриту за OLGA були значно нижчі.

У хворих з КМ, обмеженою антральним відділом шлунка, інфільтрація антрального відділу була переважно помірною або вираженою, до неї в більшості випадків (57,3 %) приєднувалася інфільтрація фундального відділу. Клітини інфільтрату займали переважно відділ покривно-ямкового епітелію. У 50,0 % біоптатів антрального відділу визначались слабкі судинні реакції — повнокров’я або слабкий набряк строми. У пацієнтів з поширеною КМ інфільтрація в антральному та фундальному відділах зустрічалась вірогідно частіше (p < 0,05), до неї в 100 % випадків приєднувалася інфільтрація в ділянці кута шлунка. Активність запального процесу не відрізнялась залежно від наявності або локалізації КМ.

У цілому запалення будь-якого ступеня вираженості вірогідно рідше зустрічалося в фундальному відділі шлунка. При цьому глибоке помірне та виражене запалення частіше виявляли в ділянці кута шлунка, ніж в антральному відділі (відповідно у 57,5 та 30,0 %). У фундальному відділі частота виявлення атрофії становила 35,0 %, а КМ — 22,5 %, що вірогідно рідше, ніж в антральному.

Атрофічні зміни від слабких до виражених зафіксовано у 100 % хворих. Морфологічні зміни в покривно-ямковому епітелії визначались у вигляді дистрофічних змін у циліндричному епітелії, зміни його форми на кубічну, вакуолізації цитоплазми.

Зміни ядерно-цитоплазматичного співвідношення є першими та найбільш точними ознаками розвитку метаплазії та дисплазії клітин СОШ. Так, якщо ЯЦС незмінених залоз СОШ дорівнювало (0,18 ± 0,02) %, у вогнищах КМ воно вірогідно збільшувалося до (0,33 ± 0,03) % (p < 0,05). Важливо зазначити, що збільшення ЯЦС в метапластичних клітинах частіше за все супроводжувалося його зменшенням у прилеглих ділянках. Особливо помітною ця різниця була у біоптатах хворих ІІІ групи. У цій групі, за даними гістологічного дослідження, гіперплазія нативних залоз СОШ спостерігалась в 42,9 % випадків. Морфометричне дослідження показало виражене вірогідне зменшення ЯЦС до (0,12 ± 0,04) % (рис. 1), при цьому деяке зменшення ЯЦС спостерігалося навіть у випадках, коли на гістологічному та ендоскопічному дослідженні не було відмічено виражених гіперпластичних змін.

Іншим детектором початкових змін нативної структури СОШ є коефіцієнт еліптичності ядер. Точність розрахунку КЕЯ дещо вища за ЯЦС та не залежить від загального розміру клітин, що дозволяє зменшити похибку від орієнтації зрізів. У нашому дослідженні коефіцієнт еліптичності ядер нативних клітин зменшувався із розвитком КМ. Так, у І групі він дорівнював (0,76 ± 0,04) %, для ІІ групи становив (0,65 ± 0,11) %, а для ІІІ — (0,41 ± 0,12) % (рис. 2). Статистичний аналіз виявив сильний кореляційний зв’язок даного параметра з ЯЦС (r = 0,55, р < 0,05). КЕЯ метапластичних клітин становив від (0,66 ± 0,01) % до (0,89 ± 0,09) % без залежності від досліджуваної групи.

Плеоморфізм ядер, який є ознакою більш тяжких структурних змін СОШ, характеризується помітними коливаннями середнього відхилення діаметра та площі ядер епітеліальних клітин та збільшенням КЕЯ. У нашому дослідженні не виявлено вірогідних розбіжностей між значеннями КЕЯ в аналізованих групах (рис. 3А). Утім, в одному випадку на тлі КМ, яка характеризувалася великою площею ураження (> 75,0 % загальної площі біоптату), але зменшеною кількістю келихоподібних клітин, було відмічено значне підвищення коефіцієнта однорідності ядер (рис. 3Б), що дозволило віднести цей випадок до дисплазії епітелію СОШ.

Аналіз умісту шлункового соку у порівнянні з морфологічними змінами у хворих на хронічний атрофічний гастрит показав, що в І та ІІ групах було встановлено ацидний стан шлункової секреції (2,50 ± 0,30 та 2,83 ± 0,63 відповідно), тоді як у ІІІ групі у 6 пацієнтів спостерігали ацидний стан з середнім значенням (2,50 ± 0,35), а у 8 хворих відмічено анацидний стан з середнім показником рН (7,40 ± 0,21).

Щодо кількості пепсину, то в осіб І групи середнє значення даного показника становило (0,49 ± 0,22) мг/мл, ІІ групи — (0,440 ± 0,008) мг/мл, а також в осіб ІІІ групи з ацидним станом шлункової секреції рівень пепсину не відрізнявся від контролю — (0,620 ± 0,004) мг/мл. Вірогідних змін порівняно з контрольною групою кількість пепсину набувала лише у хворих ІІІ групи з антацидним станом, зменшуючись у 15,5 раза. Аналізуючи персональні дані, слід констатувати, що у 55,0 % обстежених І групи, 54,5 % — ІІ та 66,7 % — ІІІ групи відмічалось зниження концентрації пепсину, причому більш виражене (вміст пепсину нижче за 0,1 мг/мл) спостерігали у 66,7 % пацієнтів з тотальною КМ.

Оцінка кількісного складу захисного фактора глікопротеїнового гелю показала, що, незважаючи на структурні зміни СОШ та їх локалізацію, кількість глікопротеїнів у досліджуваних пацієнтів майже не відрізнялась, становлячи у І групі (0,11 ± 0,01) мг/мл, у ІІ — (0,14 ± 0,03) мг/мл, у ІІІ — (0,15 ± 0,03) мг/мл проти (0,10 ± 0,01) мг/мл у контрольній групі.

При дослідженні рівня сіалових кислот, які є маркером альтеративних процесів у СОШ, встановлено, що у хворих І групи цей показник у 2,6 раза (р < 0,01) перевищив контрольні значення, у ІІ групі — у 3 рази (р < 0,01), у ІІІ групі — у 3,4 раза (р < 0,001) (рис. 4).

Що стосується захисних компонентів структур слизового гелю, то вміст фукози майже не відрізнявся від контрольних показників, лише в І групі він збільшився до (1,33 ± 0,03) ммоль/л (тобто на 16 %, р < 0,05). Водночас зміни рівня гексозамінів мали різноспрямований характер. Так, у І групі цей показник зменшився у 2 рази порівняно з контрольною групою, натомість у ІІ та ІІІ групах уміст гексозамінів підвищився на 35 % (р < 0,05).

У результаті дослідження ротової рідини встановлено зниження її рН (< 7) у 25 % досліджених ІІ групи та 50 % пацієнтів ІІІ групи. Рівень глікопротеїнів у хворих І та ІІ груп майже не відрізнявся від контрольних показників, у ІІІ групі — вірогідно збільшувався до (0,240 ± 0,005) мг/мл проти (0,10 ± 0,01) мг/мл у контрольній групі (р < 0,001).

Щодо рівня сіалових кислот, то він був підвищеним у ротовій рідині у всіх обстежених хворих: на 64 % у І групі (р < 0,001), на 42 % — у ІІ групі (р < 0,05) та на 92 % — у ІІІ групі (р < 0,001) (рис. 5).

Найбільші зміни вмісту фукози в ротовій рідині відзначено у пацієнтів І групи: цей показник у 2 рази (р < 0,05) перевищував дані контрольної групи та у 1,5 раза був вищим порівняно з хворими з КМ (р < 0,05). Водночас рівень гексозамінів у І групі підвищувався до (1,19 ± 0,17) ммоль/л (тобто на 50 %, р < 0,001), у ІІ групі — майже не відрізнявся від контрольних показників, становлячи (0,95 ± 0,13) ммоль/л, а в ІІІ групі — підвищувався до (1,35 ± 0,18) ммоль/л (тобто на 82 %, р < 0,001).

Отже, у результаті дослідження виявлена диспропорція компонентів полімерних структур слизового гелю шлункового соку та ротової рідини, що свідчить про порушення біосинтезу глікопротеїнів і може бути пов’язано з секрецією «незрілих» глікопротеїнів. Останні не забезпечують адекватний рівень фізико-хімічних властивостей гелю, який вкриває люменальну поверхню СОШ, що сприяє її пошкодженню агресивними факторами.

При проведенні кореляційного аналізу встановлені прямі взаємозв’язки між наявністю кишкової метаплазії в тілі шлунка та вмістом глікопротеїнів як в шлунковому соку (r = 0,446, p = 0,008), так і в ротовій рідині (r = 0,378, p = 0,021). Також визначені взаємозв’язки вмісту сіалових кислот у шлунковому соку зі ступенем та стадією гастриту за OLGA (r = 0,431, р < 0,01; r = 0,482, р < 0,01), рівня гексозамінів у ротовій рідині — з КЕЯ (r = 0,447, р = 0,037).

Таким чином, біохімічний та морфометричний аналіз ранніх змін, пов’язаних з розвитком КМ шлункових залоз, виявив, що атрофія залоз та КМ супроводжується підвищенням кількості гексозамінів у ротовій рідині пацієнтів, у той час як фруктоза вірогідно підвищується тільки у пацієнтів з атрофією, а глікопротеїни — у пацієнтів з поширеною КМ (рис. 6). При цьому рН ротової рідині вірогідно знижується з розвитком та поширенням кишкової метаплазії, а кількість гексозамінів та сіалових кислот у шлунковому соку підвищується.

Висновки

1. У хворих на хронічний атрофічний гастрит у 19,1 % випадків у тілі шлунка та в 42,9 % випадків в антральному його відділі виявлялась гіперплазія нативних залоз СОШ. Морфометричне дослідження показало виражене вірогідне зменшення ядерно-цитоплазматичного співвідношення у хворих з КМ, обмеженою антральним відділом шлунка, та коефіцієнта еліптичності ядер нативних клітин у пацієнтів із поширеною КМ.

2. У хворих з кишковою метаплазією в 82 % випадків зі збільшенням в 3 рази вмісту сіалових кислот у шлунковому соку спостерігали підвищення рівня гексозамінів на 35 %, тоді як у пацієнтів з лише атрофічними змінами шлунка відзначали зменшення рівня гексозамінів у 2 рази порівняно з контрольними показниками (р < 0,05).

3. Поширення кишкової метаплазії у шлунку асоціюється з підвищенням кількості глікопротеїнів та гексозамінів у ротовій рідині пацієнтів, у той час як сіалові кислоти у цій біологічній рідині підвищуються в усіх досліджуваних групах.

4. Виділені морфофункціональні критерії оцінки структурних змін шлунка передракової спрямованості дозволять персоніфікувати тактику ведення хворого на хронічний атрофічний гастрит.

Перспективи подальших досліджень. Комплексне вивчення морфофункціональних змін шлунка та співвідношення агресивних і протективних факторів ротової рідини дозволить визначити групи ризику хворих з передраковими станами.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Інформація про фінансування. Робота виконується відповідно до плану наукових досліджень Державної установи «Інститут гастроентерології НАМН України» в рамках науково-дослідної роботи «Вивчити особливості коморбідного статусу та цитокінового балансу у хворих із передраковими станами шлунка та обґрунтувати нові підходи до діагностично-лікувальної тактики» (номер держреєстрації 0117U000579). Усі пацієнти підписали інформовану згоду на участь у цьому дослідженні.

Внесок авторів: Мосійчук Л.М. — концепція та дизайн дослідження, оформлення статті; Гайдар Ю.А. — проведення та аналіз гістологічних досліджень; Кленіна І.А. — проведення біохімічних досліджень та їх аналіз; Петішко О.П. — створення електронної бази даних, статистична обробка матеріалу, редагування статті.

Отримано/Received 04.01.2022

Рецензовано/Revised 11.01.2022

Прийнято до друку/Accepted 16.01.2022

Список литературы

Jencks D.S., Adam J.D., Borum M.L. Overview of current concepts in gastric intestinal metaplasia and gastric cancer. Gastroenterol. Hepatol. 2018. Vol. 14(2). P. 92-101.
Fang Y., Chen L., Chen D.F. Prevalence, histologic and clinical characteristics of heterotopic gastric mucosa in Chinese patients. World J. Gastroenterol. 2014. Vol. 20. № 46. P. 17588-1794.
Fan X. et al. Gastric adenocarcinoma of the fundic gland type: a case report. Medicine (Baltimore). 2020. Vol. 99(21). P. e20361.
Isajevs S. et al. High-risk individuals for gastric cancer would be missed for surveillance without subtyping of intestinal metaplasia. Virchows Arch. 2021.
Ткач С.М. Современные подходы к классификации, диагностике и ведению больных с хроническим гастритом в свете международного Киотского консенсуса. Сучасна гастроентерологія. 2016. № 1 (87). С. 110-116.
Никишаев В.И., Болотских Н.А., Тумак И.Н. Ведение пациентов с предраковыми состояниями и повреждениями в желудке. Клинические рекомендации Укр. журнал малоінвазивної та ендоскопічної хірургії. 2013. № 1 (17). С. 25-50.
Степанов Ю.М., Сімонова О.В., Мосійчук Л.М. Сучасні ендоскопічні методи діагностики передракових станів шлунка: проблеми і перспективи. Гастроентерологія. 2017. № 1(51). С. 85-93.
Song H., Ekheden I.G., Zheng Z. Incidence of gastric cancer among patients with gastric precancerous lesions: observational cohort study in a low risk Western population. BMJ. 2015. Vol. 351. P. h3867.
Шушвал М.С., Волкова Л.В., Ныжник Л.М., Мусатов А.А. Предопухолевые и интраэпителиальные неопластические процессы при развитии карцином желудка. Современные проблемы науки и образования. 2019. № 4.
Sarosiek J., McCallum R.W. Do salivary organic components play a protective role in health and disease of the esophageal mucosa? Digestion. 1995. Vol. 56. Suppl. 1. P. 32-37.
Kim H.W. et al. Ascofuranone inhibits epidermal growth factor-induced cell migration by blocking epithelial-mesenchymal transition in lung cancer cells. Eur. J. Pharmacol. 2020. Vol. 880. P. 173199.
Rugge M., de Boni M., Pennelli G. Gastritis OLGA-staging and gastric cancer risk: a twelve-year clinico-pathological follow-up study. Aliment Pharmacol. Ther. 2010. № 31. P. 1104-1111.