Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобільна версія

Реєстрація Забули пароль?

Періодичні видання

Матеріали за рубриками

Матеріали по розділах

Архів заходів

Нові книги

Інщі книги

Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
день перший день другий
UkraineNeuroGlobal

UkraineCardioGlobal
Сучасні тренди діагностики і лікування в стоматології
Актуальні інфекційні захворювання день перший день другий
Травма та її наслідки
UkraineOncoGlobal
UkrainePediatricGlobal
Національна школа терапевтів України
день перший ЗАЛА СИНЯ
день перший ЗАЛА БОРДО
день другий ЗАЛА СИНЯ <
день другий ЗАЛА БОРДО
Жінка та війна: формули виживання
Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Журнал "Гастроентерологія" Том 54, №3, 2020

Повернутися до номеру

Історія гастроентерології в дзеркалі нумізматики

Історія гастроентерології в дзеркалі нумізматики

Автори: Синяченко О.В., Єрмолаєва М.В., Верзілов С.М., Лівенцова К.В., Верзілова С.Ф.
Донецький національний медичний університет, м. Лиман, Україна

Рубрики: Гастроентерологія

Розділи: Історія медицини

Версія для друку


Резюме

Метою роботи був аналіз історії гастроентерології за нумізматичними матеріалами. Галузь історичної науки нумізматика (від лат. numisma — «монета») зародилася в XIX столітті і стала тісно пов’язаною з економікою, політикою, культурою й правом, включає тематичне вивчення монет, медалей і плакет. Найкраще історію гастроентерології ілюструють різні форми медальєрного образотворчого мистецтва (екзонумія, або паранумізматика), а медаль стала прообразом пам’ятної (меморіальної) монети. У даній роботі подано каталог 110 нумізматичних матеріалів (у тому числі деяких унікальних, вперше наведених), відображено етапи розвитку вивчення використання лікувальних факторів, є посилання на значні історичні події, згадуються короткі біографії медиків, які зробили неоціненний внесок у формування цієї наукової дисципліни, наведено наукові форуми гастроентерологів на медалях і плакетах.

Целью работы был анализ истории гастроэнтерологии по нумизматическим материалам. Отрасль исторической науки нумизматика (от лат. numisma — «монета») зародилась в XIX столетии и стала тесно связанной с экономикой, политикой, культурой и правом, включает в себя тематическое изучение монет, медалей и плакет. Лучше всего историю гастроэнтерологии иллюстрируют разные формы медальерного изобразительного искусства (экзонумия, или паранумизматика), а медаль стала прообразом памятной (мемориальной) монеты. В данной работе представлен каталог 110 нумизматических материалов (в том числе некоторых уникальных, впервые приведенных), отражены этапы развития изучения использования лечебных факторов, имеются ссылки на значимые исторические события, упоминаются краткие биографии медиков, внесших неоценимый вклад в формирование этой научной дисциплины, представлены научные форумы гастроэнтерологов на медалях и плакетах.

The purpose of the work was to analyze the history of gastroenterology using numismatic materials. The branch of historical science of numismatics (from the Latin numisma — coin) originated in the XIX century and became closely connected with economics, politics, culture, and law, it includes a thematic study of coins, medals, and plaque. Best of all, the history of gastroentero­logy is illustrated by various forms of the medal designing art (exonum or paranumismatics), and the medal became the prototype of the memorial coin. This work presents a catalog of 110 numismatic materials (including some unique, first cited), reflects the stages of development of treating diseases, there are links to significant historical events, brief biographies of physicians who made an invaluable contribution into the formation of this scientific discipline; scientific forums of gastroenterologists on commemorative medals were considered.


Ключові слова

медицина; фізіотерапія; історія; нумізматика

медицина; физиотерапия; история; нумизматика

medicine; gastroenterology; history; numismatics

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.54.3.2020.211741
Спочатку визначимося з дефініцією терміна «нумізматика». Це слово походить від латинського numisma — «монета», що означає «звичай, що встановився, громадський порядок, традиція, правова норма». У зв’язку з цим «монета» (одиниця вартості, металевий грошовий знак) стало похідним поняття «повної міри, законної норми». Нумізматика, що зародилася в XIX столітті, є галуззю історичної науки, пов’язаної з економікою, політикою, культурою і правом [1]. До нумізматичних матеріалів належать монети, медалі й плакети (від франц. рlakette — «пластинка», «плак» — «тонкий шматочок металу»). Якнайкраще ілюструють історію гастроентерології різні форми медальєрного образотворчого мистецтва (екзонумія, або паранумізматика). Медаль є прообразом пам’ятної (меморіальної) монети.
Перший винахід металевої монети із засвідчуючими зображеннями й написами належить двом сусіднім регіонам Егеїди (VII–VI століття до Р.Х.) — Лідійському царству на західному узбережжі Малої Азії та острову Егіна в Греції (між півостровом Пелопоннес та Аттікою). В цей саме час, незалежно від Європи, монети виникли у Китаї. Підкреслимо, що медицину було відображено вже на античних монетах Стародавніх Греції та Риму [2–4]. На нумізматичних матеріалах ХХ сторіччя подано й гастроентерологічні аспекти [5].
Метою даної роботи стала оцінка розвитку світової гастроентерології, відображеної на нумізматичних матеріалах. Вперше проаналізовано 110 монет, медалей та плакет, які за багато років склали певний каталог з коротким описом історичних подій. Умовними позначками стали: [›] — монета, [˜] — медаль, [˜Ó] — медаль із підвіскою, [¢] — плакета.
Гастроентерологія має свою довгу історію [6–8]. Наприклад, у Давній Греції (ще за 250 років до Р.Х.) вперше описали такий складний орган, як підшлункова залоза [9]. Слід зазначити, що на сьогодні розвиток гастроентерології розглядають спільно з історією гепатології [10]. Вважається, що наукова гастроентерологія бере свій початок з кінця XVI — початку XVII століття, коли уродженець італійської Кремони, випускник університету в Павії Азеллі Гаспаре (1581–1626) (рис. 1), відкрив нижче підшлункової залози «молочні» судини лімфатичної системи брижі, через які всмоктуються продукти розщеплення жирів. Дослідження XIX — початку ХХ сторіччя сприяли швидкому розвитку фізіо–логії шлунково-кишкового тракту, що в першу чергу пов’язано з іменами К. Бернара (рис. 2–12), Е. Старлінга (рис. 13, 14) та І. Павлова (рис. 15–35) (Sródka A., 2003).
Французський фізіолог Бернар Клод (1813–1878) народився в Сен-Жульєні, в 1853 році закінчив Паризький університет, першим став вивчати процеси шлункової й кишкової секреції, а також секреції підшлункової залози. Останню з моторикою травної системи досліджував уродженець Лондона, де закінчив в 1886 році місцевий університет, англійський фізіолог Старлінг Ернест Генрі (1866–1927). В 1902 році він відкрив секретин і ввів у науку поняття «гормон» (1905). Створив сучасну фізіологію травлення, зробивши низку відкриттів в галузі рефлексів виділення шлункового соку, уродженець Рязані, Російська імперія, випускник Санкт-Петербурзького університету, лауреат Нобелівської премії (1904) Іван Петрович Павлов (1849–1936). Слід зазначити, що «батьком гастрофізіології» вважається уродженець американського Лебанона (штат Коннектикут) Бомонт Вільям (1785–1853) (рис. 36). Існує медаль В. Бомонта, якою нагороджуються вчені за значні досягнення в галузі гастроентерології [11]. Роль психічних чинників у системі травлення довів уродженець французького Жонк’єра, випускник університету Тулузи Пінель Філіпп (1745–1826) (рис. 37–41). В 1797 році у виданому творі «Nosographie philosophique» («Філософська нозографія») він розглядав «зв’язок фізичного і морального з «психошлунковими розладами» [12].
Перша «шлункова трубка» (зонд) винайдена в 1790 році [13], але датою народження гастроентерології вважається 1867 рік, коли уродженець Грабен-Нойдорфа (біля Карлсруе), випускник Гейдельберзького університету Куссмауль Карл Філіпп Адольф Конрад (1822–1902) (рис. 42) у Франкфурті-на-Майні впровадив в клінічну практику метод гастроскопії [14]. Він працював два роки як військовий хірург, стажувався у Вюрцбурзі, обіймав посади професора медицини й директора клінік у Гейдельберзі (від 1857 року), Ерлангені (1859), Фрайбурзі (1859–1876) та Страсбурзі (1876–1889).
В 1878 році корінний парижанин Ріше Шарль (1850–1935) (рис. 43–47) захистив докторську дисертацію, де вперше довів наявність соляної кислоти в секреті шлунка ссавців, птахів і безхребетних. Крім того, він визначив, що під час травлення в шлунку утворюється одна з форм молочної кислоти. Два німці були відомі своїми роботами з дослідження шлункового соку — винахідник гнучкого гумового зонда для аспірації шлункового вмісту Евальд Карл Антон (1845–1915) (рис. 48), який народився у Жонк’єрі, навчався в університетах Берліна, Гейдельберга і Бонна, та один із фундаторів сучасної гастроентерології, уродженець Ексина (Польща), випускник Берлінського університету Боас Ісмар (1858–1938) (рис. 49, 50) [15].
Знаменитим німецьким гастроентерологом, корінним берлінцем був Наунін Бернхард (1839–1926) (рис. 51–53), який зробив чималий внесок у розробку патології гепатобіліарної системи. В Аргентині — Кастекс Маріано Рафаель (1886–1968) (рис. 54), автор «Трактату про патологію травлення» (1946 р.), голова Аргентинського товариства гастроентерологів [16]. У Франції — парижанин (за походженням — німець) Гутман Рене-Альберт (1885–1981) (рис. 55, 56), дослідник злоякісних пухлин гастродуоденальної зони, керівник медичної клініки «Hôtel-Dieu» Жильбер Огюстан (1858–1927) (рис. 57–60), який народився, навчався і працював у Парижі, та уродженець Аржентон-сюр-Креза, випускник Паризького університету, директор відділу гастроентерології в лікарні Сен-Мішель Делор Морис (1884–1964) (рис. 61). У Португалії — уродженець Лісабона (1934), де закінчив університет (1959), Салазар де Соуза Хайме. У Радянському Союзі — український вчений Василенко Володимир Харитонович (1897–1987) (рис. 62), академік-секретар відділення клінічної медицини (1960–1966), Герой Соціалістичної Праці (1969), який народився в Києві, де в 1917 році закінчив гімназію, а в 1922 році — Київський медичний інститут, обіймав посаду завідувача кафедри терапії в Київському інституті удосконалення лікарів, від 1948 року працював у Москві, де в 1967 році створив і очолив Інститут гастроентерології МОЗ СРСР, а також фундатор дитячої гастроентерології, харків’янин Білоусов Юрій Володимирович (1936–2012) (рис. 63). Підкреслимо, що Європейське товариство дитячої гастроентерології та харчування (ESPGHAN), яке, окрім іншого, на сьогодні висвітлює історичні події педіатрії за проблемою, створено наприкінці 60-х років минулого століття [17].
Обстеження гастроентерологічного хворого зазвичай починається з промацування живота. Метод глибокої методичної ковзної пальпації шлунка, підшлункової залози, кишечника і печінки був розроблений видатними українськими вченими В.П. Образцовим (рис. 64) і М.Д. Стражеском (рис. 65–69) [18]. Василь Парменович Образцов (1849–1920) — один із засновників Київської терапевтичної школи, дійсний статський радник, народився в Грязовці на Вологодщині, Російська імперія. В 1875 році закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію, в 1877–1879 рр. був військовим лікарем, в 1879 році удосконалював знання в Німеччині (Берлін), за рік захистив докторську дисертацію, в 1893–1918 рр. обіймав посаду професора, а згодом — завідувача кафедри спеціальної патології Київського університету. Він виділив у самостійну клінічну форму ентерити, описав перебіг різних форм апендициту. Микола Дмитрович Стражеско (1876–1952) — професор (від 1897 року), академік Академії наук СРСР (з 1943 року) та Академії медичних наук СРСР (з 1944 року), Герой Соціалістичної Праці (1947). Народився в Одесі, де закінчив місцеву гімназію, а в 1899 році — медичний факультет Київського університету Св. Володимира, працював у Київській міській та Олександрівській лікарнях, від 1902 року — у Військово-медичній академії Санкт-Петербурга, з 1908 року — в alma mater, в 1919–1922 рр. обіймав посаду завідувача кафедри Одеського університету, а потім — Київського медичного інституту, керував клінічним відділом Інституту експериментальної біології та патології.
У 80–90-х роках ХІХ століття в Європі і США виникли гастроентерологічні асоціації лікарів [13], а в 1910 році було виділено лікарську спеціальність «хірург з травного тракту» [19]. Засновником абдомінальної хірургії вважається Більрот Христіан Альберт Теодор (1829–1894) (рис. 70–77), який народився у німецькому Берген-на-Рюгені, навчався в Грайфсвальдському, Геттінгенському та Берлінському університетах. Першу селективну ваготомію з гастродуоденостомією виконав французький хірург, уродженець Сен-Жені-Лаваля, випускник Ліонського університету Жабуле Матьє (1860–1913) (рис. 78), а інший французький хірург Супо Робер (1892–1975) (рис. 79, 80) ректально застосовував гіпертонічний сольовий розчин при абдомінальній хірургії (з 1931 року), описав «набряклий панкреатит» (1932), вивчав біліотравні, панкреатотравні і холедоходуоденальні анастомози й нориці.
Певний внесок у розвиток гастроентерології здійснили ще чотири французи — уродженець Сен-Арно (Алжир), випускник Алжирського університету Буржон Дин Рене (1912–1996) (рис. 81), уродженець Пуен-а-Пітра (Гваделупа), випускник Паризького університету Гійом-Луї Себастьян Поль (1878–1957) (рис. 82, 83), уродженець Жирона, випускник університету Монпельє Абади Жюль Жан Батист (1876–1951) (рис. 84) та Менетріє П’єр Ежен (1859–1935) (рис. 85–87). Д.Р. Буржон першим виконав часткову гепатектомію, С.П. Гійом-Луї зробив піонерські операції на жовчовидільній системі, Ж.Ж.Б. Абади розробляв екстрені хірургічні втручання на черевній порожнині, а П.Е. Менетріє описав в 1888 році хронічний гіпертрофічний поліаденоматозний гастрит.
Анатомію та хірургічне лікування пахової, пупкової та стегнової кісти вивчав ще в XVIII столітті іспанський хірург, уродженець Камбрильса де Гимбернат-і-Арбос Антоніо (1734–1816) (рис. 88, 89 праворуч) [20]. Піонер кардіотрансплантології, уродженець Бофорт-Веста, випускник Кейптаунського та Міннесотського університетів, південноафриканський хірург Барнард Кристіан Нетлінг (1922–2001) (рис. 90, 91) проводив клініко-експериментальні дослідження з вивчення атрезії кишечника. Хірургічне лікування пептичних виразок шлунково-дуоденальної зони та кишкової непрохідності удосконавлювали італійський хірург, уродженець сицилійської Бронте-Катанії Грассі Джузеппе Джованні (1913–1980) (рис. 92), угорський хірург, який народився, навчався і працював у Сегеді, Габор Петрі (1914–1985) (рис. 93, 94) та український хірург, корінний харків’янин Зайцев Володимир Терентійович (1930–1999) (рис. 95).
Певний інтерес викликають пам’ятні медалі та плакети, присвячені науковим форумам гастроентерологів. Отже, конгресам, з’їздам та симпозіумам був присвячений випуск медалей (за абеткою) в Аргентині (рис. 96), Греції (рис. 97), Іспанії (рис. 98, 99), Португалії (рис. 100–104), США (рис. 105, 106), Угорщині (рис. 107), Філіппінах (рис. 108) і Чехії (рис. 109), а також карбування португальської плакети (рис. 110).
Насамкінець відзначимо, що, як говорив англійський письменник, майстер пригодницького роману Р.Л. Стівенсон (1850–1894), «спогади — це чарівний одяг, який від вживання не зношується». «Хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову», — казав американський філософ, один із головних представників критичного реалізму Дж. Сантаяна (1863–1952). Античний письменник і політичний діяч М. Цицерон (106–43 до Р.Х.) стверджував: «Історія — свідок минулого, світло істини, жива пам’ять, учитель життя, вісник старовини. Не знати історії — означає завжди бути дитиною».
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів, при цьому автори не отримували від окремих осіб і організацій фінансової підтримки дослідження, гонорарів та інших форм винагород.
Інформація про внесок кожного співавтора: Синяченко О.В. — концепція та дизайн дослідження, написання тексту; Єрмолаєва М.В. — аналіз даних літератури; Верзілов С.М.— збір нумізматичного матеріалу, комп’ютерна графіка; Лівенцова К.В. — аналіз даних літератури за проблемою; Верзілова С.Ф. — збір матеріалу, підготовка ілюстрацій.

Список літератури

  1. Kunzmann R. The Saint Eligius, his life and work and his traces in numismatics. Schweiz. Arch. Tierheilkd. 2014. 156(1). 13-6. doi: 10.1024/0036-7281/a000541.
  2. Hart G.D. Ancient coins and medicine. Can. Med. Assoc. J. 1966. 94(2). 77-89.
  3. Gemmill C.L. Medical numismatic notes. Coins of Cyrene. Bull. N.Y. Acad. Med. 1973. 49(1). 81-4.
  4. Allen C.R. A survey of medical numismatics. Medicina in nummis. JAMA. 1981. 246(20). 2347-9.
  5. Turnberg L.A. Awards, lectureships, and medals. British society of gastroenterology. Gut. 1987. 28(9). 39-41.
  6. Masić I. Gastroenterology throughout history. Med. Arh. 2003. 57(2). 55-6.
  7. Rangabashyam N. Gastroenterology in India. Indian J. Gastroenterol. 2007. 26(1). 28-9. doi: 10.1007/s12262-008-0079-8.
  8. Fiasse R. History of the Belgian week of gastroenterology on the occasion of its XXth manifestation in 2008. Acta Gastroenterol. Belg. 2008. 71(1). 1-3.
  9. Tando Y., Yanagimachi M., Matsuhashi Y., Nakamura T., Kamisawa T. A brief outline of the history of the pancreatic anatomy. Dig. Surg. 2010. 27(2). 84-6. doi: 10.1159/000286435.
  10. Farrell G.C., Yeomans N.D., Crawford D. Fifty years of Australian gastroenterology and hepatology: a golden era of contributions to the region. J. Gastroenterol. Hepatol. 2009. 24(10). 1579-80. doi: 10.1111/j.1440-1746.2009.06049.x.
  11. Appel T.A. The medal: William Beaumont. Fed. Proc. 1985. 44(1). 1-2.
  12. Williams E.A. Stomach and psyche: eating, digestion, and mental illness in the medicine of Philippe Pinel. Bull Hist. Med. 2010. 84(3). 358-86. doi: 10.1353/bhm.2010.0023.
  13. Teichmann W. Some notes on the history of gastroenterology. Mater. Med. Pol. 1991. 23(2). 156-8. doi: 10.1111/j.1572-0241.2005.50183.x.
  14. Salmore R. Our heritage: a history of gastroenterology and gastroenterology nursing. Gastroenterol. Nurs. 1998. 21(2). 40-3. doi: 10.1097/00001610-199803000-00002.
  15. Hansen W.E. Erinnerung an Ismar Boas (1858-1938). Z. Gastroenterol. 2013. 51(4). 378-80. doi: 10.1055/s-0033-1335147.
  16. Meeroff M. Contribution to the study of the history of the development of Argentine gastroenterology. Rev. Esp. Enferm. Apar. Dig. 1967. 26(9). 1148-76.
  17. Weaver L.T. The historical roots of paediatric gastroenterology, hepatology, and nutrition. J. Pediatr. Gastroenterol. Nutr. 2018. 66(1). 2-19. doi: 10.1097/MPG.0000000000001917.
  18. Brevnov V.P., Role of V.P. Obraztsov and his school in the development of Soviet gastroenterology. Klin. Med. 1972. 50(1). 147-50.
  19. Baron J.H. Gastroenterology and hepatology as subspecialties. Mt. Sinai J. Med. 2000. 67(1). 6-8.
  20. Pera Jimenez C. Contribution to the history of Spanish gastroenterology. Rev. Esp. Enferm. Apar. Dig. 1978. 54(1). 1-12.

Повернутися до номеру