Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Child`s Health" 1(16) 2009

Back to issue

Особливості клініко-фенотипового статусу дітей з порушеннями глікозилювання білків

Authors: ТОКАРЄВ Д.С., Дніпропетровська державна медична академія, Дитяча міська клінічна лікарня № 3 ім. проф. М.Ф. Руднєва м. Дніпропетровська

Categories: Pediatrics/Neonatology

print version


Summary

У статті наведені результати дослідження клініко-фенотипового статусу дітей з високим рівнем стигм дизембріогенезу в поєднанні з порушенням глікозильованості гострофазового білка — a1-кислого глікопротеїну як маркера порушень глікозилювання. Встановлено зв’язок між тяжкістю клініко-фенотипового статусу дітей з високим рівнем стигм дизембріогенезу та характером порушень глікозильованості цього білка.


Keywords

глікозильованість, a1-кислий глікопротеїн, стигми дизембріогенезу

В останні роки (2005–2006) серед причин смертності дітей до одного року переважають уроджені вади розвитку та генетична патологія, що стабільно посідають друге місце (27,5 %) [1]. Досить часто у новонароджених та дітей старшого віку мають місце загрозливі для життя зміни з боку нервової системи, опорно-рухового апарату, системи крові, шлунково-кишкового тракту в поєднані з високим рівнем стигм дизембріогенезу, що не можуть бути пояснені відомими причинами. У наш час з''являється все більше даних, які свідчать, що вищезазначені зміни з боку дитячого організму можуть бути проявами нової (за номенклатурою) групи генетичнодетермінованих захворювань обміну речовин, переважно з автосомно-рецесивним типом успадкування, які пов''язані з порушеннями процесу N- або О-глікозилювання істинних глікопротеїнів — уродженими дефектами глікозилювання (УДГ). Досягнення глікобіології дозволяють, крім відкриття принципово нової групи спадкових захворювань, переглянути етіологію деяких відомих спадкових захворювань, що пов''язані з порушенням процесів О-глікозилювання, наприклад синдрому множинних екзостозів I і II типів, одного з типів синдрому Елерса — Данлоса [2]. За літературними даними, основними клінічними проявами УДГ є неврологічні розлади, серед яких переважають судомний синдром, затримка психомоторного розвитку, виражена м''язова гіпотонія, окорухові розлади, різноманітні соматичні порушення в поєднанні зі стигмами дизембріогенезу [4]. В останній час описано все більше випадків дебюту УДГ одразу після народження у вигляді синдрому дихальних розладів, що потребує тривалої штучної вентиляції легенів; тяжких, з летальним кінцем, внутрішньочерепних крововиливів, що виникають у доношених новонароджених без факторів ризику геморагічних ушкоджень мозку; тривалої дисфункції шлунково-кишкового тракту; синдрому апное, явищ уродженого гіпотиреозу, порушень глюкозо-інсулінового гомеостазу, а також у вигляді життєвозагрозливих бактеріальних інфекцій [3].

Мета роботи — дослідити особливості клінічної картини у дітей з порушеннями глікозилювання білків за наявності численних стигм дизембріогенезу.

Матеріали та методи дослідження

Були обстежені 24 новонароджені хворі з високим рівнем стигм дизембріогенезу в поєднанні з патологічними змінами з боку нервової системи, опорно-рухового апарату, системи крові, шлунково-кишкового тракту. Клінічне обстеження включало оцінку соматоневрологічного статусу за такими патологічними станами, що найбільш часто зустрічаються у пацієнтів дитячого віку:

— синдром жовтяниці;

— геморагічний синдром;

— дисфункція шлунково-кишкового тракту, переважно у вигляді гіпокінетики кишечника та порушення толерантності до їжі;

— судомний синдром;

— синдром зниженої нервово-рефлекторної збудливості;

— лікворно-гіпертензійний синдром, а також ретельне вивчення особливостей фенотипу.

З метою ретельного клініко-фенотипового аналізу використовували спеціально розроблену шкалу (табл. 1).

Прикладом практичного використання цієї шкали може бути випадок вивчення фенотипу в дитини віком 25 діб з підозрою на УДГ Іа (рис. 1) При дослідженні глікозильованості α1-кислого глікопротеїну (АГП) було виявлено аномальний розподіл глікоформ: Cs : Cw : Co = 2,96 : 44,32 : 52,72 за нормою Сs : Cw : Co = 8 : 50 : 42.

Як маркер порушення глікозилювання білків використовували α1- кислий глікопротеїн, мікрогетерогенність якого досліджували методом перехресного афінного імуноелектрофорезу. Лектин із Canavalia ensiformis (Con A) використовували як афінний ліганд до N-гліканів. Після закінчення електрофорезу пластини обробляли згідно з наведеною інструкцією. Преципітати АГП з антитілами висушували та фарбували за допомогою кумасі синього. На пластинці спостерігали розподілення досліджуваного глікопротеїну на три фракції: Cs — високоафінна до Con A; Cw — слабоафінна до Con A; C0 — нульова, тобто та, що не зв''язується з Con A. Розраховували площину кожного з отриманих піків. Розподіл глікоформ (відношення площини кожної фракції до суми площин) розраховували у відсотках. Залежно від даних мікрогетерогенності АГП хворі діти були розподілені на дві групи. До складу 1-ї групи (12 дітей) входили діти з високим рівнем стигм дизембріогенезу (наявність 5 та більше стигм дизембріогенезу) без біохімічних маркерів порушення глікозильованості білків, тобто з нормальним розподілом глікоформ АГП. До 2-ї групи (12 дітей) були віднесені діти з високим рівнем стигм дизембріогенезу в поєднанні з порушеннями глікозилювання білків.

Результати та їх обговорення

У дітей 1-ї групи розподіл глікоформ АГП відповідав нормальним показникам і співвідношення глікоформ цього білка за спорідненістю до Соn A становило Сs : Cw : Co = 8 : 50 : 42, що відповідає літературним даним [5]. У дітей 2-ї групи були виявлені порушення мікрогетерогенності АГП у вигляді аномального розподілу глікоформ АГП. Особливості клінічної картини дітей обох груп подано в табл. 2.

Отримані дані свідчать, що в дітей з високим рівнем стигм дисембріогенезу в поєднанні з порушеннями глікозилювання частіше зустрічаються синдроми неврологічних розладів — судомний синдром, синдром зниженої нервово - рефлекторної збудливості та геморагічний синдром, що є характерним для хвороб, пов''язаних з порушенням глікозилювання.

Діти з високим рівнем стигм дисембріогенезу в поєднанні з біохімічними маркерами порушень глікозилювання були розподілені на дві підгрупи залежно від характеру порушень глікозилювання. У 6 дітей 1-ї підгрупи (50 %) були виявлені значні порушення глікозильованості α1-кислого глікопротеїну у вигляді різкого зниження Сs-фракції — нижче 1 % та вираженого порушення співвідношення глікоформ α1-кислого глікопротеїну. Співвідношення глікоформ становило Сs : Cw : Co = 0,26 : 61,28 : 38,46. У цих дітей домінували мікроаномалії черепно-щелепо-лицьової ділянки та органів чуття, а саме: антимонголоїдний розріз очей, диспластичні вуха, готичне піднебіння, мікрогнатія, мікрогенія, мікроглосія, широке перенісся, дзьобоподібний ніс. У клінічній картині цих дітей превалювали дисфункція шлунково-кишкового тракту переважно у вигляді гіпокінетики кишечника та порушення толерантності до їжі, судомний синдром, лікворно-гіпертензійний синдром. У 6 дітей 2-ї підгрупи (50 %) порушення глікозильованості АГП були у вигляді зниження Сs-фракції та співвідношення глікоформ становило Сs : Cw : Co = 3,21 : 49,86 : 46,93. У цих дітей теж домінували мікроаномалії черепно-щелепо-лицьової ділянки та органів чуття. У клінічній картині на перший план виступав судомний синдром, що зустрічався частіше, ніж у дітей 1-ї підгрупи. Дані щодо патологічних станів у дітей з різним типом порушення глікозилювання наведені у табл. 3.

Отже, у дітей з більш вираженими порушеннями глікозилювання (співвідношення глікоформ Cs : Cw : Co = 0,26 : 61,28 : 38,46) домінували синдроми неврологічних розладів — судомний, синдром зниженої нервово - рефлекторної збудливості, лікворно - гіпертензійний синдром та дисфункції кишково - шлункового тракту.

У дітей з менш вираженими маніфестними проявами порушень глікозилювання (співвідношення глікоформ Cs : Cw : Co = 3,21 : 49,86 : 46,93) домінував судомний синдром, частота якого була набагато вищою порівняно з 1-ю підгрупою, але решта неврологічних симптомів зустрічалася значно рідше, ніж у 1-й групі.

Висновки

1. Біохімічні порушення глікозильованості білків мають системні клінічні прояви у вигляді різноманітних , досить неспецифічних патологічних станів .

2. Тяжкість клініко - фенотипічного статусу дітей з високим рівнем стигм дисембріогенезу залежить від характеру порушень глікозильованості α1- кислого глікопротеїну .

3. Дослідження співвідношення глікоформ α1- кислого глікопротеїну в дітей з високим рівнем стигм дисембріогенезу може використовуватися для прогнозування тяжкості та визначення особливостей перебігу патологічних станів у них, що, у свою чергу, дозволяє оптимізувати програму лікувальної допомоги та диспансерного нагляду.


Bibliography

1. Моісеєнко Р.І., Педан В.Б., Бережний В.В. Аналіз смертності дітей віком до одного року в Україні за 2006 рік // Сучасна педіатрія. — 2007. — № 2. — С . 10-13.

2. Токарєв Д.С., Бразалук О.З., Шостакович-Корецька Л.Р. та ін. Сучасні уявлення про генетику, клініку, діагностику та терапію уроджених дефектів глікозилювання // Медичні перспективи. — 2005. — Т. 10, № 1. — С. 16-22.

3. Токарєв Д.С., Шостакович-Корецька Л.Р., Маслак Г.С. та ін. Порушення глікозилювання білків у дітей з високим рівнем стигматизації // Медичні перспективи. — 2006. — Т. 6, № 4. — С. 61-63.

4. Шостакович-Корецька Л.Р., Токарєв Д.С., Маслак Г.С. та ін. Високий рівень стигматизації у дітей як наслідок порушення глікозилювання білків // Перинатология и педиатрия. — 2006. — № 1. — С. 85-87.

5. Van Dijk, Willem, Brinkman van der Linden et al. Glycosylation of α1-acid glycoprotein (orosomucoid) in health and disease: occurrence, regulation and possible functional implications // Trends in Glycoscience and Glycotechnology. — 1998. — Vol. 10, № 53. — P. 235-245.


Back to issue