Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Здоровье ребенка» 4(7) 2007

Вернуться к номеру

Сучасний стан та перспективи респіраторної терапії в інтенсивній неонатології

Авторы: О.П. ВОЛОСОВЕЦЬ, С.П. КРИВОПУСТОВ, О.В. КОРНІЙЧУК, Н.С. ПИЦЮРА, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2

Рубрики: Анестезиология-реаниматология, Педиатрия/Неонатология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати

В основі життєзабезпечення новонародженого та його адаптації до постнатального стану лежить достатнє функціонування системи газообміну, що включає адекватне дихання, легеневий газообмін, гемоциркуляцію, повноцінне тканинне дихання [1, 2, 7]. Уся система повинна включитись протягом першої хвилини життя після народження дитини. У цей період відбувається перший вдих, виштовхування фетальної рідини з дихальних шляхів, «розправлення» альвеол за рахунок синтезу сурфактанту, дихальний газообмін. Разом із цим відбуваються функціональні зміни з боку серцево-судинної системи [8, 37, 42].

Захворювання органів дихання є найбільш частою причиною смертності серед дітей у неонатальному періоді. Легеневі захворювання новонароджених погіршують адаптацію дитини до позаутробного існування, знижують опірність інфекціям та нерідко призводять до розвитку критичних станів, коли функціонування різноманітних органів та систем уже не може відновитись самостійно, а потребує часткового або повного відновлення [1, 35, 37, 38, 42].

Методики штучної вентиляції легень можуть бути різноманітними та визначаються досвідом, уміннями, знаннями лікаря та можливостями апаратури. Це, зокрема: 1) традиційна ШВЛ з позитивним тиском на вдиху; 2) позитивний тиск у кінці видиху; 3) переміжна примусова вентиляція; 4) синхронізована переміжна примусова вентиляція; 5) циклічна за потоком синхронізована переміжна примусова вентиляція; 6) допоміжна / контрольована вентиляція; 7) циклічна за потоком допоміжна контрольована вентиляція; 8) вентиляція з підтримкою тиском; 9) спонтанне дихання з позитивним диханням у дихальних шляхах; 10) спонтанне дихання з позитивним диханням у дихальних шляхах через назальні канюлі; 11) неінвазивна вентиляція з позитивним тиском на вдиху; 12) синхронізована неінвазивна вентиляція з позитивним тиском; 13) інверсійна вентиляція; 14) двофазне положення тиску в дихальних шляхах; 15) режим «подвійного контролю»: вентиляція з регульованим тиском та контрольованим об'ємом; вентиляція з гарантованим об'ємом; вентиляція з підтримкою тиску та об'єму.

У цілому методи респіраторної терапії можна умовно поділити на традиційні та нові. До традиційних методів респіраторної терапії належить СРАР (continuous positive airway pressure), nCPAP (nasal CPAP), традиційна штучна вентиляція легень, замісна терапія сурфактантом. До умовно нових методів покращення альвеолярної оксигенації належать високочастотна вентиляція легень (HFPPV, HFFIV, HFJV, HFOV), NIPPV (noninvasive intermittent positive ventilation — неінвазивна примусова вентиляція), інгаляції оксиду азоту (NO), екстракорпоральна мембранна оксигенація (ЕКМО).

В Україні одним із основних методів дихальної підтримки новонароджених є традиційна штучна вентиляція легень. Цей метод заснований на активному нагнітанні повітряно-кисневої суміші в легені під тиском та створенні умов для пасивного видиху, що і визначає достатній газообмін при створенні достатнього тиску на вдиху та видиху, концентрації кисню та його потоку [1, 2, 7, 10, 11, 20, 27, 28, 30, 43]. Методики штучної вентиляції легень можуть бути різноманітними та визначаються досвідом, уміннями, знаннями лікаря та можливостями апаратури.

Перший прототип неонатального вентилятора з'явився в 1971 році. До того часу респіраторну підтримку новонародженим проводили з використанням дорослих респіраторів у примусовому режимі. Це була модифікація дорослого вентилятора, але він мав можливість генерувати постійний потік у дихальному контурі, що сприяло збереженню спонтанного дихання. З цього часу режим переміжної примусової вентиляції (IMV — intermittent mandatory ventilation) став стандартним при проведенні ШВЛ у новонароджених [10].

У 1969 році Gregory та співавт. відкрили, а в 1973 році опублікували дані про застосування постійного позитивного тиску в дихальних шляхах (CPAP — continuous positive airway pressure) через ендотрахеальну трубку для лікування респіраторного дистрес-синдрому новонароджених. На відміну від першого покоління вентиляторів, робота яких контролювалася пневматично («Babybird I»), вентилятори наступного покоління мають електронний контроль та оснащені мікропроцесором («Sechrist 100», «Bear Cub»).

На початку 90-х років з'явилися вентилятори третього покоління, що дали можливість проводити респіраторну підтримку в режимах, коли вентиляція ініціюється новонародженим (A/C (Assist / Control) — допоміжна або контрольована вентиляція, SIMV (synchronized intermittent mandatory ventilation) — синхронізована переміжна примусова вентиляція, PSV (pressure support ventilation) — вентиляція з підтримкою тиском тощо) [4, 10]. З'явився новий підхід до терапії тяжкої дихальної недостатності у вигляді застосування високочастотної вентиляції, що набуває широкого використання в сучасній вітчизняній неонатології [5, 6, 29, 48].

Разом із цим в останні роки з'явилися на ринку респіратори, що поєднують у собі комбіновані режими вентиляції (VAPS / PRVC — комбінація «тиск / об'єм» в апараті «Avea» фірми «Viasys» та інші), а також неінвазивна вентиляція та нові методики терапії CPAP, що мають ряд переваг та адаптовані до виходжування новонароджених будь-якої маси [17, 20, 23, 27, 28, 39, 44, 45].

Респіраторна терапія — один із найскладніших методів лікування, особливо в періоді новонародженості, адже спектр вентиляторіндукованих (VILI — ventilator induced lung injury) та вентиляторасоційованих ушкоджень легень (VALI — ventilator associated lung injury) у новонароджених досить широкий [2, 6, 9, 10, 32, 36, 42, 43, 46].

Серед основних ускладнень потрібно виділити волюмо-, баро-, ателектотравму (перерозподіл дихального об'єму), синдром витоку повітря (пневмоторакс, легенева інтерстиціальна емфізема, бронхоплевральна фістула тощо), внутрішньошлуночкові крововиливи, серцево-судинні розлади, перивентрикулярну лейкомаляцію, ретинопатію, туговухість, бронхолегеневу дисплазію, хронічні легеневі захворювання (токсична дія кисню, інгібування сурфактанту, збільшення альвеолярно-капілярної проникності та просочування рідини та білка, запальна відповідь — biotrauma) тощо [10, 27, 28, 30, 38].

Штучна вентиляція легень повинна вирішувати такі завдання: досягнення та підтримка адекватного газообміну та альвеолярної вентиляції, мінімізація ризику баротравми та серцево-судинних порушень, досягнення комфорту шляхом ліквідації десинхронізації, забезпечення мінімальної м'язової роботи [7, 9, 10, 27, 28, 43].

Яким же повинен бути ідеальний режим традиційної вентиляції легень новонароджених у сучасних умовах? Існують такі критерії: забезпечення апаратного дихального циклу, синхронізованого з самостійними дихальними спробами новонародженого (наявність тригеру), створення адекватного та незмінного дихального об'єму та об'єму хвилинної вентиляції при низькому тиску в дихальних шляхах (вентиляція за об'ємом), швидка реакція на зміну механічних властивостей легень, гарантія мінімально можливої роботи дихання [1, 2, 10, 12, 19, 27, 42].

На сьогодні існують різні підходи до традиційної штучної вентиляції легень у новонароджених, кожен з яких має свої переваги та недоліки.

Переваги вентиляції з обмеженням тиску: обмеження високого тиску та зниження баротравми, зниження роботи дихання, забезпечення високого початкового інспіраторного потоку (pressure control).

Переваги вентиляції з обмеженням об'єму: постійний дихальний об'єм незалежно від комплайєнсу (еластичності) легеневої тканини та аеродинамічного тиску (резистентності), збільшення хвилинної вентиляції зі збільшенням дихального об'єму, автоматичне зменшення тиску при підвищенні легеневого комплайєнсу та зниженні аеродинамічного тиску (резистентності).

Недоліки вентиляції з обмеженням тиску: лабільний дихальний об'єм, ризик надто високого об'єму при підвищенні легеневого комплайєнсу або неадекватно низький об'єм при зниженні легеневого комплайєнсу.

Недоліки вентиляції з обмеженням об'єму: високий тиск у дихальних шляхах підвищує ризик баротравми, асинхронність між спонтанними та апаратними вдихами внаслідок фіксованого інспіраторного тиску.

Вентиляція з контрольованим об'ємом має свої особливості при проведенні респіраторної терапії в новонароджених, адже фаза вдиху закінчується після того, як встановлений об'єм досягне дихального контуру. Разом із цим піковий тиск на вдиху, що генерує респіратор, залежить від еластичності легеневої тканини та аеродинамічного тиску дихального контуру, ендотрахеальної трубки, дихальних шляхів пацієнта. При даній стратегії вентиляції наявний компресійний об'єм, що «розчиняється» в контурі через його роздування та стискання газу тиском. Ці втрати прямо пропорційні інспіраторному тиску та, як наслідок, змінюються при зміні легеневого імпедансу [10, 15, 31, 47].

У сучасних умовах для проведення механічної вентиляції новонародженим переваги надаються режимам, де апаратний вдих ініціюється самою дитиною за наявності самостійних дихальних рухів. Асинхронність між спонтанними та механічними дихальними рухами — дуже важливий недолік вентиляції, що призводить до низки негативних ефектів, а саме: зростає коливання артеріального тиску (Amitay,1993; Hummler, 1996); збільшується рівень стресорних гормонів (Quinn, 1998); зростає потреба в седації та міорелаксації (Henry, 1979); збільшуються ризик виникнення та ступінь внутрішньошлуночкових крововиливів (Periman, 1985); зменшується дихальний об'єм (Hummler, 1996; Rosas, 1992); збільшується робота дихання (Jarreau, 1996); зменшується оксигенація (Cleary, 1995; Henry 1979); з'являється активний видих (Heldt, Bernstein, 1994; Greenough, 1985); збільшується ризик синдрому витоку повітря (Greenough, 1983; 1984) та тривалість вентиляції (Donn, 1994).

Для уникнення таких проблем рекомендовано використовувати чутливі тригерні пристрої, що реєструють початок самостійного вдиху та розпочинають механічний апаратний вдих. Максимальну чутливість (0,01 л/хв) має тригерний пристрій респіратора «Bear Cub» виробництва США, що є одночасно і датчиком потоку, максимально близько розташованим до пацієнта. Відстань між датчиком та пацієнтом має велике значення і повинна бути мінімальною для отримання об'єктивних показників ефективності вентиляції. Разом із цим датчик потоку менше реагує на нереспіраторні сигнали (G. Dimitriou et al., 1998; W. Nikischin et al., 1996).

Ліквідація десинхронізації включає санацію дихальних шляхів, оцінку рівня знаходження ендотрахеальної трубки (ЕТТ), усунення судомного синдрому, корекцію параметрів ШВЛ, а при неефективності — медикаментозне втручання, під контролем клініко-інструментальної оцінки гемодинаміки (середній артеріальний тиск, частота серцевих скорочень, стан периферичного кровообігу тощо) [10, 16, 18, 21, 22].

Медикаментозна седація та анальгезія призводять до депресії серцево-судинної системи, ризику нозокоміальної інфекції, а міорелаксанти викликають порушення нервово-м'язової передачі, з'являється ризик м'язової атрофії та збільшується тривалість ШВЛ. Відомо, що нестабільна гемодинаміка може сама бути причиною десинхронізації (перевантаження малого кола кровообігу, гіповолемія, гіперволемія, синдром малого серцевого викиду), що потребує корекції шляхом волемічної та інотропної підтримки.

Отже, існують два основних методи досягнення синхронності дихання пацієнта та респіратора: примусова ШВЛ (контрольована ШВЛ: IPPV, CMV) або пацієнт-тригерна вентиляція. Але контрольована вентиляція застосовується за відсутності тригерного пристрою та при мінімальній чутливості останнього, за відсутності самостійних дихальних рухів пацієнта та за наявності клініки шоку (гіперкапнія, гіпоксемія та ацидоз) на фоні допоміжної вентиляції (аssist) [19, 21]. При цьому гіпервентиляція з дихальним алкалозом має такі наслідки: знижується серцевий викид, виникають спазм мозкових судин, бронхоспазм та порушуються вентиляційно-перфузійні відношення [10, 30, 42]. Отже, щодо вибору тактики ШВЛ, то стартувати потрібно з пацієнт-тригерної вентиляції, серед основних переваг якої є синхронізація з вентилятором і, як наслідок, зменшення тривалості вентиляції.

Режим IPPV застосовується за відсутності самостійних дихальних рухів пацієнта або за відсутності тригерного пристрою, за необхідності гіпервентиляції, за наявності значної роботи дихання та гіпоксемії при інших режимах вентиляції [20]. Серед переваг даного методу потрібно підкреслити ліквідацію асинхронності дихання пацієнта та вентилятора (зниження ризику синдрому витоку повітря), усувається робота дихання, знижується системне споживання кисню. Недоліками даного методу є потреба в седації та релаксації, постійному моніторингу оксигенації та альвеолярної вентиляції, можлива атрофія м'язів, імовірний негативний вплив на гемодинаміку [1, 2, 10, 28].

А/С (assist ventilation — допоміжна вентиляція) — режим, за якого респіратор підтримує кожну самостійну дихальну спробу пацієнта, а за відсутності останньої генерує апаратні дихання з установленими параметрами (частота вдихів, максимальний тиск на вдиху, час вдиху тощо) та набуває характеру контрольованої вентиляції (control ventilation, IPPV, IMV). Підходить для стартового застосування в пацієнтів із непостійним спонтанним диханням та слабкістю дихальних м'язів. Застосування даного режиму зменшує потребу в седації пацієнтів за умови максимальної чутливості тригера, що забезпечує повну синхронізацію та мінімальну роботу дихання з подальшим м'яким зниженням дихальної респіраторної підримки за відсутності коливань показників центральної гемодинаміки [2, 10, 49].

IMV/SIMV. За наявності спонтанних дихальних зусиль апаратне дихання підтримується тиском із частотою, що контролюється лікарем і повністю синхронізується з самостійним диханням пацієнта (SIMV). Частота апаратної дихальної підтримки має бути мінімальною, що забезпечує у випадках апное хвилинну вентиляцію легень (ХВЛ), що дорівнює 200–300 мл/кг [27] або 240–460 мл/кг (Д.О. Добрянський, 2007). ХВЛ дорівнює добутку дихального об'єму (4–6 мл/кг) та частоти дихання.

При SIMV спонтанне дихання відбувається в режимі СРАР, тому мають значення показники РЕЕР (тиск у кінці видиху), а також достатній рівень основного, постійно циркулюючого потоку в контурі (base flow) (за наявності останнього в респіраторі) для мінімальної роботи дихання. За умови відсутності спонтанного дихання в пацієнта вентиляція набуває значення переміжної примусової вентиляції (IMV), що за фізикою дихання не відрізняється від режиму A/C за таких умов. Даний режим дозволяє перевести дитину на самостійне дихання шляхом поступового зниження частоти дихання, що генерується респіратором. Однак можливі коливання гемодинаміки внаслідок коливання внутрішньогрудного тиску при значній різниці між фізичними характеристиками спонтанного та апаратного вдиху (дихальний об'єм тощо).

Режим PSV дозволяє пацієнту самостійно контролювати частоту дихання, інспіраторний потік, час вдиху, що призводить до повної синхронізації не лише інспіраторної, але й експіраторної фази дихання. Недоліком є лише значне коливання дихального об'єму і, як наслідок, хвилинної вентиляції, тому його застосування не рекомендоване для стартової терапії тяжкої дихальної недостатності, особливо апное центрального генезу [10, 22, 25].

Існують вентилятори з комбінацією режимів, наприклад SIMV/PSV, за якої апаратна частота дихання синхронізована з самостійними вдихами та має примусовий характер. Самостійні дихальні рухи, що не підтримуються контрольованими фіксованими параметрами, відбуваються в ізольованому PSV. Дана комбінація адекватна як для терапії дихальної недостатності, так і для відлучення від респіратору з мінімальними коливаннями гемодинаміки та роботи дихання.

Режими, циклічні за потоком (Flow cycled SIMV, Flow cycled A/C), ідеальні для респіраторної підтримки новонароджених із дихальною недостатністю центрального генезу, при хірургічній патології, тобто при інтактній легеневій паренхімі (достатній еластичності тощо). Адже дихальний цикл закінчується по досягненню заданим потоком повітряної суміші дихальних шляхів, чого може бути недостатньо для забезпечення адекватної оксигенації при патології легеневої тканини [2, 26].

Вентиляцію з інверсією вдих / видих (IRV) при їх співвідношенні 1:1 – 4:1 певний час використовували в практичній неонатології, але така стратегія підтвердила високу ймовірність виникнення auto-PEEP та, як наслідок, синдрому витоку повітря та не показала своєї ефективності порівняно з традиційними методами вентиляції [2, 10, 27, 30].

Традиційні вентилятори нового покоління мають так звані режими подвійного контролю (dual-control modes). Порівняно з традиційною, pressure-controlled, вентиляцією дані режими мають здатність змінювати тиск за моніторингом дихального об'єму. Наприклад, у режимі VAPS («Avea») подвійний контроль здійснюється протягом одного дихального циклу, коли вентилятор переключається з контролю тиску на контроль об'єму під час одного вдиху, тобто PSV з гарантованим об'ємом. У режимі volume guarantee даний контроль здійснюється з урахуванням попереднього вдиху та корегується об'єм наступного вдиху.

Застосування таких режимів знижує ризик VILI та VALI та рекомендоване в умовах швидкої зміни механіки легень (зміна еластичних властивостей, резистентності тощо). Наприклад, за даними G. Marraro (2003), за наявності ателектатичних ділянок, інтерстиціальної емфіземи, бронхоспазму, при терапії сурфактантом, особливо в новонароджених з екстремально низькою масою тіла, тощо. Важливим моментом є урахування аеродинамічного опору дихальних шляхів (резистентності), мертвого простору для якості вентиляції, що враховується в апараті «Avea» виробництва США, під час калібровки якого вносяться дані довжини та діаметра ендотрахеальної трубки.

Не дуже поширеним режимом вентиляції в неонатології є режим з двофазним положенням позитивного тиску в дихальних шляхах (BIPAP) [10]. Даний режим поєднує в собі переваги збереження спонтанного дихання та традиційної ШВЛ [4, 41]. За відсутності спонтанних зусиль вентиляція підтримується завдяки переключенню з низького рівня тиску на високий (вдих) та з високого на низький (видих). Але Burchardi (1996) вважає залучення (recruitment) легень у процес вентиляції при застосуванні даного режиму більш ефективним.

Вентиляція легень в умовах неонатології повинна мати характер захисної, тобто забезпечувати розправлення колабованих альвеол, стабілізувати їх на вдиху та видиху, попереджати кінцево-інспіраторне перерозтягнення, зменшувати концентрацію кисню тощо [2, 12, 30, 38, 42, 47].

Але така стратегія не притаманна традиційним методам штучної вентиляції легень, існують лише експериментальні моделі на тваринах. Але за кордоном в умовах неонатології дана методика набула широкого застосування з появою високочастотної осциляторної вентиляції (HFOV). Цей метод заснований на феномені резонансної частоти, тобто за рахунок особистої резонансної частоти легень газовий імпульс доставляє потік, що долає легеневий комплайєнс, а легенева «віддача» утворює потік, що відсилає в зворотному напрямку. Отже, для руху газу в легенях потрібний менший тиск. При цьому основними механізмами газообміну є осьовий потік та молекулярна дифузія.

Чим більша швидкість газового потоку (10–20 л/хв), тим глибше в дихальні шляхи проникають молекули газу. Коли потік зупиняється, відбувається рівномірне змішування газів. На фоні згаданих механізмів зберігається спонтанне дихання та модель набирає рис супер-СРАР, тобто високий РЕЕР при низьких дихальних об'ємах та низьких значеннях РІР [5, 6, 8, 9, 11, 13, 29, 48].

Існує стратегія відкритих легень, що полягає в залученні (recruitment) максимальної кількості альвеол, після чого відбувається стабілізація альвеол, нормалізація вентиляційно-перфузійних співвідношень, швидке зниження концентрації кисню, збереження достатнього об'єму при більш низьких значеннях середнього тиску (CDP). Отже, переваги ВЧО ШВЛ очевидні. Це маленький дихальний об'єм (2 мл/кг), тобто знижується ризик баро-, волюмо- та ателектотравми, а також швидке зниження концентрації кисню в суміші [9, 48].

Разом із цим загальновідомо, що будь-яка інвазивна механічна вентиляція призводить до ризику виникнення хронічних захворювань легеневої тканини (БЛД), а також існує ризик інфікування, ЕТТ підвищує резистентність дихальних шляхів тощо [2, 10, 12, 27]. Ось чому раннє застосування nCPAP знижує необхідність в інвазивній ШВЛ. Існують протипоказання до застосування даного методу: наявність показань до ШВЛ, аномалії верхніх дихальних шляхів, діафрагмальна грижа, уроджені пороки серця зі зменшеним легеневим кровотоком (тетрада Фалло, стеноз легеневої артерії), гіповолемія [2, 10, 28, 31].

СРАР — це створення і підтримка постійного позитивного тиску в дихальних шляхах, що забезпечує їх прохідність, запобігає спаданню альвеол і поліпшує альвеолярну оксигенацію [19, 20, 28, 37, 42]. На сьогодні деякі методики проведення даного виду терапії стали історичними через ряд своїх недоліків (намет, мішок, від'ємний тиск, лицьова маска тощо). Наприклад, СРАР через ЕТТ тривалий час, особливо в недоношених, недоцільно використовувати через наявність значного мертвого простору ЕТТ, що призводить до збільшення роботи дихання і, як наслідок, до появи дихальної недостатності. Ефективне застосування СРАР саме з біназальними канюлями (Argyle, Hudsun, Fisher&Pakel, Infant Flow, NeoPAP, Benveniste, Arabella, Melissa тощо).

Разом із різноманітним обладнанням існують і різні методики проведення СРАР — bubble CPAP (пузирчастий), infant flow (варіабельний, змінний потік). Механізм СРАР з варіабельним потоком полягає в тому, що під час вдиху потік направляється до пацієнта, а під час видиху, відхиляючись у бік, знижує резистентність та допомагає зробити видих. При цьому очевидні переваги системи СРАР зі змінним потоком: найбільш стабільний тиск у дихальних шляхах протягом дихального циклу, найменша робота дихання [37].

На сьогодні також широко впроваджується в сучасній неонатології методика неінвазивної вентиляції — NIPPV, SNIPPV (SiPAP). Це режими допоміжної (назальної) вентиляції легень, що забезпечують створення позитивного тиску в дихальних шляхах упродовж дихального циклу з додатковим фазовим (періодичним) збільшенням тиску без використання ендотрахеальної трубки. Фазове збільшення тиску в дихальних шляхах може бути синхронізованим із самостійним диханням пацієнта або асинхронним, залежно від використовуваної системи неінвазивної вентиляції. Основними показаннями до застосування даної методики є дихальна підтримка після екстубації, апное недоношених.

NIPPV — метод залучення легень у процес вентиляції із застосуванням високого тиску за короткий час. При цьому існує ризик пошкодження легеневої тканини (баротравма тощо). На відміну від попереднього методу SiPAP — це метод поступового залучення легеневих одиниць із застосуванням низького тиску для «повільних» одиниць та високого тиску — для «швидких», знижуючи ризик легеневого пошкодження [37, 42].

Разом зі штучною вентиляцією легень існують інші методи терапії гострого пошкодження легень, серед яких відомі інгаляції екзогенного сурфактанту. Відомо, що екзогенний сурфактант стабілізує альвеолярну стінку, запобігає колапсу легень, при цьому тиск у дихальних шляхах зменшується. Але ефективність терапії екзогенним сурфактантом пов'язана з численними факторами, серед яких основними є біохімічний склад, методики введення, наявність речовин, що інактивують препарат у дихальних шляхах та природа патології, що спричинила розвиток дихальної недостатності [9, 24, 34].

Іншим способом покращення оксигенації є інгаляції оксиду азоту (NО), який застосовують з метою вазодилатації та зменшення легеневого судинного опору, внаслідок чого покращуються вентиляційно-перфузійні співвідношення в пошкоджених ділянках легень [9, 10, 14]. У крові оксид азоту зв'язується з гемоглобіном, тому системна реакція звичайно відсутня [14]. Так, Kinsella et al. (1997) підкреслюють ефективність терапії оксидом азоту на фоні високочастотної осциляторної вентиляції [33], проте застосування оксиду азоту може становити ризик розвитку набряку легень при лівошлуночковій серцевій недостатності [3]. NО-вентиляція на сьогодні є експериментальним методом лікування, тому застосовується лише за кордоном у межах дослідницьких програм чи в крайніх випадках як терапія рятування [14, 33].

Існує ще один дорогий метод корекції дихальної недостатності — екстракорпоральна мембранна оксигенація (ЕКМО). Метод полягає в короткочасній екстракорпоральній заміні легень з метою подолання кардіореспіраторної недостатності. Система складається із мембранних легень, насосу, теплообмінника і містить приблизно 300 мл крові [9, 40].

Важливо, що в будь-якому випадку призначення пацієнту методу корекції дихальної недостатності необхідне індивідуальне визначення режиму ШВЛ.

У цілому стрімкий сучасний розвиток нових технологій у галузі респіраторної терапії в поєднанні з підвищенням досвіду роботи персоналу дозволяє значно вплинути на показники смертності та виходжування, у тому числі недоношених новонароджених з масою тіла від 500 г.


Список литературы

1. Аверин А.П. Особенности проведения традиционной искусственной вентиляции у новорожденных (развитие респираторных технологий, новые стратегии). Ч. 1 // Журнал интенсивной терапии. — 2005. — № 2.

2. Аверин А.П. Особенности проведения традиционной искусственной вентиляции у новорожденных (развитие респираторных технологий, новые стратегии). Ч. 2 // Журнал интенсивной терапии. — 2006. — № 2.

3. Бокерия Л.А., Лобачева Г.В., Харькин А.В., Аксенов В.А. Использование оксида азота в терапии респираторного дистресс-синдрома у детей после кардиохирургических вмешательств // Анестезиология и реаниматология. — 2003. — № 1.

4. Дорохов С.И., Абакумов Я.Е., Кулабухов В.В., Чилина Т.Ю. Современные режимы вспомогательной вентиляции легких // Анестезиология и реаниматология. — 1997. — № 4.

5. Зильберг А.П. Высокочастотная вентиляция легких. — Петрозаводск, 1993.

6. Зислин Б.Д. Высокочастотная вентиляция легких. — Екатеринбург, 2001.

7. Киреев С.С., Ващенко О.Н. Респираторная терапия у новорожденных // Патология. — 2005. — Т. 2.

8. Лукьянов М.В. Влияние традиционной и высокочастотной ИВЛ на легочную гемодинамику: Автореф. дис … канд. мед. наук. — М., 1991.

9. Любименко В.А., Мостовой А.В., Иванов С.Л. Высокочастотная искусственная вентиляция легких в неонатологии. Руководство. — Москва, 2002.

10. Фомичев М.В. Респираторная поддержка в неонатологии. — Екатеринбург: Уральское изд-во, 2002.

11. Ферсмольд Ханс. Основні положення неонатології. — К., 1999.

12. Amato M.B., Barbas C.S., Medeiros D.M., Magaldi R.B., Schettino G.P., Lorenzi-Filho G. et al. Effect of a protective-ventilation strategy on mortality in the acute respiratory distress syndrome // N. Engl. J. Med. — 1998. — № 338 (6).

13. Arnold J.H., Anas N.G., Luckett P. et al. High frequency oscillatory ventilation in paediatric respiratory failure. A multicenter experience // Crit. Care Med. — 2000. — № 28.

14. Baldauf M., Silve P., Sagy M. Evaluating the Validity of Responsiveness to Inhaled Nitric Oxide in Pediatric Patients with ARDS // Chest. — 2001. — Vol. 119, № 4.

15. Bandy K., Nicks J., Donn S. Volume-controlled ventilation for severe neonatal respiratory failure // Neonat. Intens. Care. — 1992. — Vol. 5.

16. Baumer J.H. International randomized controlled trial of patients triggered ventilation in neonatal respiratory distress syndrome // Arch. Dis. Child. — 2000. — 82.

17. Beresford M.W., Shaw N.J., Manning D. Randomized controlled trial of patients triggered and conventional fast rate ventilation in neonatal respiratory distress syndrome // Arch. Dis. Child. — 2000. — 82.

18. Bernstein G., Mannino F.L., Heldt G.P., Callahan J.D., Bull D.H., Sola A., Ariagno R.L., Hoffman G.L., Frantz I.D., Troche B.I., Roberts J.L., Dela Cruz T.V., Costa E. Randomized multicenter trial comparing synchronized and conventional intermittent mandatory ventilation in neonates // J. Pediatr. — 1996. — 128.

19. Chronic lung disease in early infancy / Ed. by R.D. Bland, J.J. Coalson. — New York: Marcel Dekker, 2000.

20. Chatburn R. Classification of mechanical ventilators // Respir. Care. — 1992. — Vol. 37, № 4.

21. Chen J.-Y., LingU.-P., Chen J.-H. Comparison of synchronized and conventional intermittent mandatory ventilation in neonates // Acta Paediatr. Jpn. — 1997. — 39.

22. Chiang A.A., Steinfeld A., Gropper C., Maclntyre N. Demand-flow airway pressure release ventilation as a partial ventilatory support mode: comparison with synchronized intermittent mandatory ventilation and pressure support ventilation // Crit. Care Med. — 1994. — 22 (9).

23. Davis P., Jankov R., Doyle L., Henschke P. Randomised, controlled trial of nasal continuous positive airway pressure in the extubation of infants weighing 600 to 1250 g // Arch. Dis. Child. Fetal. Neonatal. — 1998. — 79.

24. Dekowski S., Holtzman R. Surfactant replacement therapy. An update on application // Ped. Clin. North. Am. — 1998. — Vol. 45, № 3.

25. Donn S., Becker M. Baby in control: Neonatal pressure support ventilation // Neonat. Intens. Carе. — 1998 — Vol. 11.

26. Donn S., Nicks G., Becker M. Flow-synchronized ventilation of preterm infants witch RDS // J. Perinatol. — 1994. — Vol. 18. — № 2.

27. Eichenwald E.C. Mechanical ventilation. Manual of neonatal care. — 5 th ed. — Lippincott, Philadelphia: Williams & Wilkins, 2004.

28. Frankel L.R. Mechanical ventilation. Nelson Text book of Pediatrics. — 17 th ed. — Philadelphia: Saunders (An imprint of Elsevier), 2004.

29. Gerstmann D.R., Minton S.D., Stoddard R.A., Meredith K.S. Early high-frequency oscillatory ventilation in respiratory distress syndrome // Clin. Res. — 1994. — 42.

30. Ghulam Nabi. Mechanical ventilation in infants // JK-Practitioner. — 2005. — Vol. 12, № 1.

31. Harel Y., Niranjan V., Evans B.J. The current practice patterns of mechanical ventilation for respiratory failure in paediatric patients // Heart Lung. — 1998. — 27.

32. Leung P., Jubran A., Tobin M.J. Comparison of assisted ventilator modes on triggering, patient effort, and dyspnoea // Am. J. Respir. Crit. Care Med. — 1997. — 155 (6).

33. Loshakova L.V., Pelogievskaia Z.J., Portniagin I.V. et al. Combination therapy of frequency oscillatory ventilation, NO inhalation // Clin. Pediatr. — 1999. — Vol. 211, № 2.

34. Mallory G.B. Surfactant proteins: role in lung physiology and disease in early life // Paediatric Respiratory Reviews. — 2001. — Vol. 2.

35. Martin R.J., Sosenko I., Bancalari E. Respiratory Problems // Care of the High-Risk Neonate. — 5 th ed. — Philadelphia, PA: WB Saunders Company, 2001.

36. Mathur N.C., Kumar S., Prasana A.L., Sahu U.K., Kapoor U.K., Roy S., Chandra R., Mathur Y.C. Intermittent positive pressure ventilation in a neonatal intensive care unit. Hyderabad experience // Indian J. Pediatrics. — 1998. — № 35.

37. Murray, Nadel. Textbook of respiratory medicine. — 3 rd ed. — Philadelphia: WB Sauders Company, 2000.

38. Riyas P.K., Vijaykumar K.M., Kulkarni M.L. Neonatal mechanical ventilation // Indian J. Pediatrics. — 2003. — 70 (7).

39. Robert Lindwall B.I. Respiratory distress syndrome aspects of inhaled nitric oxide, surfactant and nasal CPAP. — Stockholm: Karolinska University, 2005.

40. Rossaint R. Inhaled nitric oxide for the adult respiratory distress syndrome // New Engl. J. Med. — 1993. — Vol. 328, № 6.

41. Silver M.R. BIPAP: useful new modality or confusing acronym // Crit. Care Med. — 1998. — 26 (9).

42. Manual of neonatal respiratory care / Ed. by S. Sincha, S. Donn. — Future Publishing Company, Inc., 2000.

43. Steven H.F. Respiratory Monitoring // Respiratory Care Clinics of North America. — 2000. — Vol. 6, № 4.

44. So B.-H., Tamura M., Mishina J., Watanabe T., Kamoshita S. Application of nasal continuous positive airway pressure to early extubation in very low birth weight infants // Arch. Dis. Child. — 1995. — 72.

45. Tapia J., Bancalari A., Gonzalez A., Mercado M. Does continuous positive airways pressure (CPAP) during weaning from intermittent mandatory ventilation in very low birthweight infants have risks or benefits? A controlled trial // Ped. Pulmonol. — 1995. — 19.

46. Tobin M.J., Jubran A., Laghi F. Patient-ventilatior interaction // Am. J. Resp. Crit. Care Med. — 2001. — 163 (5).

47. Ventilation with lower tidal volume as compared with traditional tidal volume for acute lung injury and the acute respiratory distress syndrome. The Acute Respiratory Distress Syndrom Network // N. Eng. J. Med. — 2000. — 342 (18).

48. Yoder B.A., Siler-Khodr T., Winter V.T., Coalson J.J. High-frequency oscillatory ventilation: effects on lung function, mechanics, and airway cytokines in the immature baboon model for neonatal chronic lung disease // Am. J. Respir. Crit. Care Med. — 2000. — 162.

49. Younes M. Proportional assist ventilation, a new approach to ventilatory support theory // Am. Rev. Respir. Dis. — 1992. — 145 (1).


Вернуться к номеру