Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №4, 2022
Вернуться к номеру
Зміни імунологічних показників у ВІЛ-інфікованих пацієнтів із лімфомами, асоційованими з вірусом Епштейна — Барр
Авторы: Кушнєрова О.А., Литвин К.Ю., Шостакович-Корецька Л.Р.
Дніпровський державний медичний університет, м. Дніпро, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Актуальність проблеми Епштейна — Барр-вірусної (ВЕБ) інфекції у ВІЛ-інфікованих осіб пов’язана насамперед із повсюдним поширенням і високим ступенем ураження збудником, розвитком тяжких та загрозливих для життя станів у даній категорії пацієнтів. Доведено, що Епштейна — Барр-вірус викликає неходжкінські лімфоми, напряму трансформуючи інфіковані клітини (Gopal S., 2014). Патогенез ВЕБ-асоційованих лімфом у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією є результатом узгодженої дії багатьох факторів, головними з яких є порушення імунного контролю, генетичні зміни та комбінований вплив вірусу Епштейна — Барр та ВІЛ (Carbone A. et al., 2017). Епідеміологічні та експериментальні дані припускають взаємопідсилюючу етіопатогенетичну роль вірусів ВІЛ і ВЕБ у розвитку B-клітинної неходжкінської лімфоми, Т-клітинної лімфоми, ендемічної лімфоми Беркітта (Marques-Piubelli M.L. et al., 2020). Дослідження свідчать про значне підвищення ризику розвитку лімфом при високому вірусному навантаженні ДНК ВЕБ у плазмі крові (Yanagisawa K. et al., 2013).
Мета дослідження. Проаналізувати імунологічні зміни у ВІЛ-інфікованих пацієнтів та їх зв’язок із розвитком лімфом, асоційованих із вірусом Епштейна — Барр.
Матеріали та методи. Із 57 пацієнтів групи ВІЛ-інфікованих хворих з коінфекцією ВЕБ прояви первинної лімфоми ЦНС були зареєстровані в 7 хворих (12,3 %), ще в 1 пацієнта діагностовано В-клітинну великоклітинну лімфому фронтальної пазухи, центробластний варіант (1,8 %), у 1 пацієнта — лімфому Беркітта з ураженням шийних лімфатичних вузлів (1,8 %). Діагноз лімфом був підтверджений у всіх хворих імуногістохімічно. Для з’ясування змін імунологічних показників у ВІЛ-інфікованих пацієнтів із коінфекцією ВЕБ та лімфомами ми провели детальний аналіз у двох групах: основну групу становили 9 пацієнтів із лімфомами, інші 48 хворих без виявлених новоутворень — групу порівняння. Статистична обробка матеріалу проведена з використанням пакета прикладних статистичних програм Statistica 6.0, статистично значущим вважався рівень значимості р < 0,05.
Результати та обговорення. Результати порівняльного аналізу у хворих основної групи та групи порівняння наведені в табл. 1.
Як видно з табл. 1, у хворих із наявністю лімфом визначається зниження абсолютних показників лімфоцитів (CD3+) — 761 [473–893] кл/мкл проти 1164 [767–1505] кл/мкл у пацієнтів без лімфом (р = 0,034).
Для уточнення взаємозв’язку між наявністю лімфом і рівнем CD4+-лімфоцитів нами проаналізовано розподіл CD4-клітин за градаціями: до 50 клітин/мкл, від 50 до 100 кл/мкл, 100–200 кл/мкл і понад 200 кл/мкл (табл. 2).
/72.jpg)
Як видно з табл. 2, ризик розвитку лімфом зростає при рівні CD4+-лімфоцитів менше ніж 50 клітин/мкл.
Висновки. Ризик розвитку лімфом у пацієнтів із ВІЛ-інфекцією збільшується відповідно до прогресування імуносупресії. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із лімфомами спостерігаються більш низькі основні імунологічні показники. Абсолютна кількість CD4+-клітин у пацієнтів із наявністю лімфом у 4,1 раза нижча, ніж у групі порівняння (р = 0,050).