Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" №6 (758), 2021

Back to issue

Родинір (цефдинір) — нові можливості антибіотикотерапії неускладнених інфекцій шкіри і м’яких тканин

Authors: Тетяна Чистик

Sections: Specialist manual

print version

Інфекційні ураження шкіри, найчастіше викликані проникненням піококів (стафіло- і стрептококів), були виділені в групу інфекційних дерматозів французьким вченим H. Leloir у 1891 р. під назвою «піодерміти» (pyon — гній; derma — шкіра). Згодом почав застосовуватися термін «піодермії». У багатьох країнах піодермії належать до гетерогенної групи інфекцій шкіри і м’яких тканин — ІШМТ (skin and soft-tissue infections — SSTIs), що включає, крім інфекцій шкіри і її придаткових утворень, інфекції підшкірно-жирової клітковини і тканин, що лежать нижче [1].
Згідно з даними епідеміологічних досліджень, піодермії посідають 1-ше місце серед усіх дерматозів, їх частка становить від 17 до 60 % [1]. Це інфекція, що зустрічається найчастіше як в амбулаторних, так і в стаціонарних хворих [2]. На частку госпіталізацій із приводу піодермій у США припадає 10 % від усіх інфекцій, при цьому фіксується до 14,2 млн амбулаторних відвідувань на рік [3].
Піодермії відрізняються різноманітністю клінічних проявів, схильністю до рецидиву, хронізації і торпідного перебігу. Інфекційний процес при піодерміях у низці випадків не обмежується лише місцевим ефектом — розвитком локального запалення, а може призводити до серйозних наслідків, наприклад до синдрому стафілококового й стрептококового токсичного шоку, або виникнення захворювань, що перебігають без запальних явищ (точковий кератолізис) [4].
До інших поширених ІШМТ, у патогенезі яких беруть участь піококи, належить акне (вугри, вугрова хвороба) — хронічний дерматоз, що проявляється утворенням комедонів, запальних папул, пустул і вузлів. За статистикою, від нього страждає до 80 % населення віком від 12 до 25 років і приблизно 30 % осіб, старших за 25 років [8]. У частини пацієнтів захворювання набуває хронічного рецидивуючого характеру, в окремих випадках — з формуванням до 30–40 років пізніх акне (acne tarda). Як активна фаза шкірного процесу, так і косметично значимий постеруптивний перехід у рубцювання можуть супроводжуватися значними психологічними навантаженнями й знижувати якість життя хворих на акне [9].
З огляду на це важливе місце в лікуванні ІШМТ відводиться етіопатогенетичному лікуванню, основним і єдиним методом якого є застосування антибактеріальних препаратів [4, 5].

Етіологія і патогенез

ІШМТ

Для розвитку ІШМТ необхідне поєднання трьох таких чинників: патоген і його вірулентність, стан макроорганізму, а також різноманітні ендогенні й екзогенні сприяючі фактори, що знижують бар’єрну й захисну функції шкіри. При цьому при піодерміях запалення служить наслідком, а при акне — умовою виникнення інфекційного ураження шкіри.
Провідна роль у виникненні ІШМТ належить стафілококам і стрептококам. Морфологічно стафілококи являють собою коки, що є факультативними анаеробами, які не утворюють капсул і спор. Серед усіх стафілококів головну роль у розвитку піодермій і акне відіграє золотистий стафілокок — Staphylococcus aureus (56,8 %) [6]. Це пояснюється низкою властивостей, що визначають його високу патогенність. Найбільш значимою є здатність коагулювати, завдяки чому відбувається рання блокада лімфатичних судин, що призводить до обмеження поширення інфекції, а клінічно проявляється появою інфільтративно-некротичного й нагнійного запалення. Також золотистий стафілокок продукує гіалуронідазу (фактор поширення, що сприяє проникненню мікроорганізмів у тканини), фібринолізин, ДНКазу, пластівцевоутворюючий фактор [6, 7].
Стрептококи морфологічно являють собою коки, розташовані ланцюжком, вони не утворюють спор, більшість з них — аероби. Найбільше значення щодо розвитку піодермій має β-гемолітичний стрептокок. Його патогенність обумовлена клітинними речовинами (гіалуроновою кислотою, що має антифагоцитарні властивості, і субстанцією М), а також позаклітинними токсинами — стрептолізином, стрептокіназою, еритрогенними токсинами А і В, О-токсинами. Вплив даних токсинів різко підвищує проникність судинної стінки й сприяє виходу плазми в міжтканинний простір, що, у свою чергу, призводить до утворення набряку, а далі — пухирів, наповнених серозним ексудатом [6, 7].
Другою умовою розвитку ІШМТ є реактивність макроорганізму, спроможність його адаптивних і регуляторних систем, порушення в яких можуть бути обумовлені перенесеними в преморбідний період соматичними захворюваннями або бути результатом хронічного соматичного захворювання. Особливе значення мають метаболічний синдром, цукровий діабет, недостатня активність гіпофізарно-надниркової системи, щитоподібної, статевих залоз, а також вогнища хронічних інфекцій у різних органах: пародонтоз, карієс, гінгівіт, тонзиліт, фарингіт, інфекції урогенітального тракту, дисбактеріоз, кишкові інтоксикації, що знижують антибактеріальну резистентність організму й сприяють розвитку специфічної сенсибілізації [11].
Крім того, у розвитку ІШМТ доведена роль періодичного носійства Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus pyogenes vax. аureus, що відзначене в 60 % здорового населення на шкірі й слизових оболонках [7]. Істотну роль у хронізації процесу відіграють порушення в центральній і вегетативній нервових системах, стреси, емоційне або фізичне перенапруження, що призводять до виснаження резервних можливостей організму і знижують захисні властивості [5].
Третім фактором у розвитку первинних ІШМТ є несприятливий вплив навколишнього середовища, що реалізується через порушення цілісності жиро-рогового шару й олужнювання поверхні шкіри, що сприяє розмноженню мікробів і створює «вхідні ворота» для проникнення інфекції. До основних несприятливих зовнішніх факторів належать перегрівання з підвищенням потовиділення або тривале охолодження, що сприяє порушенню мікроциркуляції і зниженню пото- і саловідділення, підвищена вологість, що призводить до мацерації шкіри, підвищене забруднення, у тому числі професійними факторами (маслами, цементом, вугільним пилом), що викликає мікротравматизацію шкіри [5, 7].

Класифікація і клінічна картина неускладнених ІШМТ

Товариство інфекціоністів США пропонує класифікувати ІШМТ на поверхневі й глибокі, гострі й хронічні, з некрозом або без некрозу [12]. У класифікації FDA виділяють інфекції без некрозу (імпетиго, фурункули й карбункули), а також інфекції з некрозом (піоміозит, некротизуючий фасціїт, клостридіальний міонекроз, гангрена Фурньє) і ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин (бешиха, целюліт, хірургічні інфекції, абсцеси шкіри) [13]. У вітчизняній дерматології традиційно виділяють стафіло- і стрептодермії [14].
Стафілококові піодермії зазвичай пов’язані з придатками шкіри (волосяними фолікулами, апокринними залозами). Для них характерне утворення глибокої пустули, у центрі якої формується порожнина, заповнена гнійним ексудатом. По периферії розташовується зона еритематозно-набряклої запаленої шкіри. Нагнійний процес закінчується формуванням рубця. До них належать поверхневі форми — остіофолікуліт, фолікуліт, вульгарний сикоз, вугри звичайні (акне), епідемічна пухирчатка новонароджених, і глибокі форми — фурункул, карбункул і гідраденіт [5, 15].
Стрептококові піодермії частіше розвиваються на гладкій шкірі, навколо природних отворів (порожнини рота, носа) і починаються з утворення фліктени — поверхнево розташованого міхура з млявою складчастою покришкою, усередині якого міститься серозно-гнійний вміст. Тонкі стінки фліктени швидко розкриваються, і вміст виливається на поверхню шкіри, зсихаючись у медово-жовті шаруваті скоринки. Процес схильний до поширення по периферії в результаті автоінокуляції. Основними формами стрептодермії є імпетиго стрептококове, інтертригінозна стрептодермія, бешиха, целюліт і ектима (стрептодермія виразкова).
Від стафілодермій частіше страждають чоловіки, від стрептодермій — жінки й діти [1, 4].
З практичної точки зору піодермії поділяють на три основні групи: первинні, вторинні й некротичні. Первинні піодермії у переважній більшості викликані S.aureus і піогенними β-гемолітичними стрептококами (переважно групи А), розвиваються на незміненій шкірі (фолікуліт, імпетиго, бешихове запалення). Вторинні піодермії розвиваються на тлі пошкоджень шкіри або супутньої соматичної патології (наприклад, пролежні, діабетична виразка стопи, інфекції після укусів тварин, післяопераційні ранові й посттравматичні інфекції), а також на тлі дерматозів, що супроводжуються свербінням і розчухами (алергічний дерматит, псоріаз, короста тощо). До некротичної інфекції, що є найбільш тяжкою формою ІШМТ, належить целюліт полімікробної етіології — синергічний целюліт, некротизуючий фасціїт, міонекроз [16].
Також прийнятий поділ ІШМТ на неускладнені й ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин. Неускладненими інфекціями 1-го рівня (шкіра) є фурункул, фурункульоз, бешиха, вульгарні вугри (акне), 2-го рівня (шкіра й підшкірна клітковина) — карбункул, гідраденіт, целюліт. До ускладнених ІШМТ належать некротизуючі захворювання шкіри й підшкірної клітковини 2–4-го рівня з ураженням підшкірної клітковини, поверхневих фасцій, м’язів і глибоких фасціальних структур [17].

Діагностика і вибір системної антибактеріальної терапії ІШМТ

Діагностика ІШМТ включає фізикальне обстеження з виявленням об’єктивних клінічних проявів піодермій. При тяжкому перебігу й поширених ураженнях шкіри рекомендується проведення загального (клінічного) розгорнутого аналізу крові, що дозволяє виявити лейкоцитоз, збільшення швидкості осідання еритроцитів, підвищення вмісту нейтрофілів. З метою виявлення цукрового діабету й порушень вуглеводного обміну, що сприяють розвитку піодермій і їх тяжкому перебігу, рекомендується дослідження рівня глюкози в крові. Також необхідне проведення мікробіологічного (культурального) дослідження виділень висипних елементів шкіри на чутливість до антибактеріальних і протигрибкових препаратів.
Крім того, при хронічному перебігу піодермій для виключення супутньої патології і визначення необхідного обсягу діагностичних і лікувальних заходів залежно від виявленої патології необхідна консультація лікаря-терапевта й лікаря-ендокринолога [15].
Терапія хворих з бактеріальними інфекціями шкіри повинна бути комплексною (етіотропною і патогенетичною) і має проводитися після ретельного анамнестичного, клінічного й лабораторного обстеження хворого. Основним і єдиним методом етіотропного лікування хворих з ІШМТ є застосування антибіотиків. При гострих поверхневих непоширених процесах (імпетиго, фолікуліт, пароніхія) терапія може бути обмежена місцевим застосуванням антибіотиків і антисептиків. У всіх інших випадках потрібне проведення системної антибактеріальної терапії.
Показаннями до призначення системної антибіотикотерапії є [4]: глибокі форми піодермій — фурункули (особливо з локалізацією на обличчі й шиї), карбункул, гідраденіт, бешихове запалення, целюліт; стійке акне; наявність симптомів загальної інтоксикації у вигляді лихоманки, головного болю, слабкості, а також розвитку регіонарних ускладнень (лімфаденіт, лімфангіт); поширений процес; тривалий хронічний рецидивуючий перебіг.
Перед призначенням антибактеріального препарату бажано проводити посів гною з визначенням чутливості виділеного мікроорганізму до різних антибіотиків і за результатами дослідження призначати відповідний препарат. Однак це не завжди можна здійснити, особливо при загрозі або розвитку ускладнень інфекції.
Як показує аналіз сучасної літератури, сьогодні найбільш часто в лікуванні бактеріальних інфекцій шкіри використовуються такі групи антибіотиків:
1. β-лактами:
а) природний пеніцилін, його дюрантні форми й напівсинтетичні пеніциліни;
б) цефалоспорини (І–ІV покоління).
2. Макроліди.
3. Тетрацикліни.
4. Фторхінолони [4].
Тетрацикліни, аміноглікозиди в даний час використовуються значно рідше. Це пов’язано з великою кількістю резистентних штамів мікроорганізмів до цих антибіотиків (з чого випливає їх низька терапевтична активність), а також з наявністю тяжких побічних ефектів. Слід пам’ятати, що тетрацикліни протипоказані при вагітності, дітям і пацієнтам з печінковою недостатністю.
Фторхінолони призначаються в основному при лікуванні захворювань, що передаються статевим шляхом, через високу чутливість до них збудників урогенітальних інфекцій, а при піодерміях використовуються тільки при неефективності інших груп антибіотиків. Однак при захворюваннях центральної нервової системи, у вагітних, а також у педіатрії діапазон їх застосування обмежений: вони призначаються в основному за життєвими показаннями. Необхідно також не забувати і про фотосенсибілізуючий ефект фторхінолонів, і про пов’язані з цим запобіжні заходи, особливо навесні та влітку [18].
Останніми роками пеніцилін і його дюрантні препарати рідко застосовуються в терапії ІШМТ, тому що переважна кількість штамів піококів набули здатності продукувати пеніциліназу, що пригнічує антибактеріальну активність пеніциліну. Крім того, пеніцилін і його дюрантні препарати належать до препаратів, що мають високу частоту алергічних реакцій.
З огляду на це в даний час у терапії неускладнених інфекцій шкіри й підшкірної клітковини застосовуються цефалоспорини — клас β-лактамних антибіотиків, в основі хімічної структури яких лежить 7-аміноцефалоспоринова кислота. Основними особливостями цефалоспоринів порівняно з пеніцилінами є їх висока резистентність щодо β-лактамаз. Цефалоспорини проявляють бактерицидну дію. Механізм цієї дії пов’язаний з пошкодженням клітинної мембрани бактерій (пригнічення синтезу пептидогліканового шару), що перебувають у стадії розмноження, і вивільненням автолітичних ферментів, що призводить до їх загибелі [19].

Цефдинір (Родинір) — нове розв’язання проблеми лікування ІШМТ

Пероральні форми цефалоспоринів дозволяють розширити можливості антибактеріальної терапії в амбулаторних умовах.
Арсенал пероральних цефалоспоринів III покоління на нашому фармацевтичному ринку недавно поповнився препаратом цефдиніру Родинір (World Medicine). Слід відзначити, що цефдинір вже давно застосовується у світовій клінічній практиці.
З 1991 року цефдинір широко застосовується в США, а з вересня 2020 року в нашій країні з’явився препарат з діючою речовиною цефдинір (Родинір). Безсумнівно, упровадження Родиніру в клінічну практику розширює можливості лікування інфекцій шкіри і м’яких тканин. Не випадково експерти Американського товариства інфекційних захворювань рекомендують застосування цефдиніру для лікування неускладнених інфекцій шкіри і м’яких тканин. Він є препаратом першої лінії в терапії гідраденіту й фурункульозу [12] поряд з нафциліном, оксациліном і офлоксацином.
Діючою речовиною препарату Родинір є цефдинір — напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик широкого спектра дії III покоління для прийому всередину. Як і інші антибіотики групи цефалоспоринів, цефдинір має бактерицидну дію відносно чутливих мікроорганізмів завдяки пригніченню синтезу пептидоглікану клітинної стінки бактерій шляхом порушення кінцевого етапу трансамінування, необхідного для утворення поперечних зв’язків.
В одному з досліджень [26] було показано, що серед усіх пероральних цефалоспоринів найбільш активним агентом щодо Staphylococcus aureus (включно зі штамами, які продукують бета-лактамази) є цефдинір. Його активність у 4 рази вища, ніж активність цефпрозилу, і в 16 разів вища за активність цефалексину [27].
Крім того, спектр дії цефдиніру включає [20, 21]:
1) аеробні грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus pneumonia (тільки штами, чутливі до пеніциліну); Streptococcus pyogenes;
2) аеробні грамнегативні мікроорганізми: Haemophilus influenzaе (включно зі штамами, які продукують бета-лактамази); Haemophilus parainfluenzaе (включно зі штамами, які продукують бета-лактамази); Moraxella catarrhalis (включно зі штамами, які продукують бета-лактамази);
3) аеробні грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus epidermidis; Streptococcus agalactiae; Streptococcus групи viridans;
4) аеробні грамнегативні мікроорганізми: Citrobacter diversus; Escherichia coli; Klebsiela pneumoniae; Proteus mirabilis.
Цефдинір — це цефалоспорин третього покоління з широким спектром антибактеріальної активності, що охоплює патогенні мікроорганізми, які зазвичай є причиною інфекцій шкіри. Результати багатьох досліджень, опублікованих з 1995 року, показують, що цефдинір має добру активність щодо сприйнятливих до пеніциліну штамів Streptococcus pneumoniae, S.pyogenes і метицилін-чутливого Staphylococcus aureus, включно з продуцентами β-лактамази [28].
Цефдинір є одним з небагатьох пероральних цефалоспоринів третього покоління, які проявляють успішну активність щодо внутрішньолікарняних грампозитивних патогенів.
У багатоцентровому дослідженні цефдинір порівнювали з пероральними цефалоспоринами (цефаклором, цефадроксилом, цефіксимом і цефуроксимом) проти більше ніж 5000 аеробних клінічних ізолятів. Активність цефдиніру щодо грампозитивних коків перевершувала всі тестовані цефалоспорини. Зокрема, до цефдиніру були чутливі бета-гемолітичний стрептокок групи В і чутливі до оксациліну стафілококи [29].
В іншому дослідженні активність цефдиніру порівнювали з активністю цефіксиму, цефподоксиму, цефаклору, цефалексину, ципрофлоксацину, офлоксацину, оксациліну, ампіциліну, ванкоміцину й триметоприм-сульфаметоксазолу проти 279 грампозитивних і грамнегативних останніх клінічних ізолятів від пацієнтів різного віку. Цефдинір був найактивнішим препаратом серед цефалоспоринів проти оксацилін-чутливого Staphylococcus aureus і коагулазонегативних стафілококів, Streptococcus pneumoniae, S.pyogenes, Escherichia coli і Moraxella catarrhalis [31].
Серед пероральних цефалоспоринів цефдинір відзначається найвищим рівнем бактерицидної активності проти метицилін-чутливого Staphylococcus aureus [32]. При цьому він проявляє значний постантибіотичний ефект проти Staphylococcus aureus і Streptococcus pyogenes [33].
Цефдинір стійкий до дії багатьох бета-лактамаз, що продукуються грампозитивними й грамнегативними бактеріями. Його активність проти збудників, які продукують β-лактамази, порівняно з цефалоридином, цефалексином, цефалотином, цефпрозилом, цефіксимом, цефуроксимом, цефтибутеном, цефподоксимом і цефтріаксоном оцінена in vitro. Було встановлено, що цефдинір значно стійкіший до гідролізу β-лактамазами, ніж цефпрозил, цефалексин, цефалотин, цефалоридин, і його можна порівняти з цефіксимом, цефподоксимом, цефуроксимом, цефтибутеном і цефтріаксоном [25].
Цефдинір має сприятливий фармакокінетичний профіль: час досягнення максимальної концентрації (Tmax) цефдиніру в плазмі крові при прийомі всередину становить від 2 до 4 год. Плазмова концентрація цефдиніру підвищується зі збільшенням дози, однак підвищення стає менш пропорційним в інтервалі доз від 300 мг (7 мг/кг) до 600 мг (14 мг/кг) [21]. При застосуванні цефдиніру при ІШМТ у дорослих пацієнтів його середня максимальна концентрація в рідині пухирів становила 1,1 (0,49–1,9) мкг/мл і спостерігалася через 4–5 годин після прийому дози 600 мг [21].
Препарат Родинір випускається у формі капсул, кожна з яких містить 300 мг цефдиніру. При неускладнених інфекціях шкіри і м’яких тканин рекомендована доза становить 300 мг кожні 12 годин протягом 10 днів. При тяжкому перебігу ІШМТ Родинір може використовуватися в складі ступеневої терапії після 3-денного парентерального введення антибіотика, який має спектр дії, порівнянний із цефдиніром, або проявляє аналогічну активність щодо виділеного збудника [22].
Отже, цефдинір (Родинір) має широкий спектр активності, що особливо важливо стосовно основних збудників ІШМТ — Staphylococcus aureus і Streptococcus pyogenes. Він стійкий до дії багатьох бета-лактамаз, що продукуються грампозитивними й грамнегативними бактеріями, може використовуватися в складі ступеневої терапії, зручний в застосуванні, а його концентрація не залежить від прийому їжі.

Цефдинір — доведена ефективність і безпека лікування ІШМТ

Через зростаючу стійкість до старих протимікробних засобів оцінюється ефективність і безпека нових антибактеріальних препаратів для лікування шкірних інфекцій і м’яких тканин.
У подвійному рандомізованому порівняльному багатоцентровому дослідженні, проведеному K.J. Tack et al. (2005), порівнювалась ефективність і переносимість цефдиніру з цефалексином при лікуванні шкірних інфекцій у 952 дорослих пацієнтів. Усі вони були розподілені на дві групи: перша (n = 474) отримувала цефдинір 300 мг 2 рази на день, друга (n = 478) — цефалексин 500 мг 4 рази на день. Для оцінки терапії було проведено два контрольних візити: вихідний і через 7–16 днів після лікування.
Результати дослідження показали, що значно більша кількість збудників інфекцій шкіри і м’яких тканин були стійкі до цефалексину, ніж до цефдиніру. У 178 пацієнтів, які отримували цефдинір, ступінь ерадикації патогену становила 93 % (200/215), а частота успішної клінічної відповіді — 88 % (157/178) порівняно з 89 % (221/247) і 87 % (177/204) для цефалексину відповідно.
Автори, які проводили дослідження, дійшли висновку, що цефдинір, що приймається двічі на день, був так само ефективний, як і цефалексин, що приймається чотири рази на день, у лікуванні неускладненої ІШМТ і добре переноситься більшістю пацієнтів. Побічні реакції у вигляді діареї були зафіксовані в 4 % пацієнтів, які отримували цефдинір, і 3 %, які отримували цефалексин [23].
Подібне за дизайном дослідження було проведено P.A. Giordano et al. (2006) [24]. У ньому також проводилося порівняння цефдиніру й цефалексину при призначенні пацієнтам з легкими й помірними неускладненими інфекціями шкіри й підшкірної клітковини.
Усі пацієнти (n = 371) віком від 13 до 65 років були рандомізовані для отримання цефдиніру 300 мг два рази на день протягом 10 днів або цефалексину 250 мг чотири рази на день. Оцінка проводилася на початковому рівні, по телефону на 3–5-й день, під час візитів у клініку на 12–14-й день і 17–24-й день. Групи лікування були порівнянними за демографічними характеристиками й типами інфекції.
Під час візиту на 17–24-й день показник клінічного лікування для обох груп терапії становив 89 % (151/170 для цефдиніру і 154/174 для цефалексину). Показники клінічного лікування інфекцій, викликаних метицилін-чутливим (MSSA) і метицилін-резистентним (MRSA) Staphylococcus aureus, становили 93 % (37/40) і 92 % (35/38) для цефдиніру порівняно з 91 % (29/32) і 90 % (37/41) для цефалексину. За оцінкою пацієнтів, ефективність і переносимість цефдиніру отримали 93,5 бала проти 74,1 бала в цефалексину, що, на думку авторів, пояснювалося зручністю застосування цефдиніру.
У метааналізі D.R. Guay [25] були розглянуті 19 рандомізованих досліджень, проведених у період 1983–2001 рр., у яких ефективність і безпека цефдиніру в лікуванні ІШМТ порівнювалась з пеніциліном, цефалексином, цефаклором і цефпрозилом. Автори відзначили високу ефективність цефдиніру в лікуванні інфекцій шкіри і м’яких тканин, що був порівнянний за ефективністю й безпекою з перерахованими препаратами.
У роботі, проведеній Т. Rosen [27], було продемонстровано, що цефалоспорини розширеного спектра дії — цефдинір і цефподоксим — більш ефективні, ніж пеніциліни, для лікування неускладнених інфекцій шкіри й підшкірної клітковини, таких як фолікуліт, імпетиго, бешиха, целюліт, фурункули й карбункули. Крім того, вони мають кращу переносимість, викликаючи меншу кількість алергічних реакцій (3 і 10 % відповідно).
Крім особливостей антибактеріальної дії, цефдинір ще і стійкий до дії багатьох бета-лактамаз, що продукуються грампозитивними й грамнегативними бактеріями. Зокрема, цефдинір більш стійкий до 15 тестованих бета-лактамаз, ніж цефуроксим або цефіксим [30]. Завдяки цьому багато мікроорганізмів, резистентних до пеніцилінів і деяких цефалоспоринів, виявляються чутливими до цефдиніру.
Отже, можливості етіотропної терапії ІШМТ в амбулаторних умовах можуть бути розширені новим пероральним цефалоспорином III покоління Родинір, який може розглядатися як препарат як першого, так і другого вибору залежно від конкретної клінічної ситуації.

Висновки

- Згідно з даними епідеміологічних досліджень, піодермії посідають 1-ше місце серед усіх дерматозів, їх частка становить від 17 до 60 %. Провідну роль у їх виникненні відіграють Staphylococcus aureus і Streptococcus pyogenes. Крім патогену і його вірулентності, важлива роль у розвитку ІШМТ відводиться стану макроорганізму, а також різноманітним ендогенним і екзогенним сприяючим факторам, що знижують бар’єрну й захисну функції шкіри. До неускладнених ІШМТ належать: фурункул, фурункульоз, бешиха, вульгарні вугри (акне), карбункул, гідраденіт, целюліт.
- Показаннями до призначення системної антибіотикотерапії є глибокі форми піодермій — фурункули (особливо з локалізацією на обличчі й шиї), карбункул, гідраденіт, бешихове запалення, целюліт; стійке акне; наявність симптомів загальної інтоксикації у вигляді лихоманки, головного болю, слабкості, а також розвитку регіонарних ускладнень (лімфаденіт, лімфангіт); поширений процес; тривалий хронічний рецидивуючий перебіг.
- У даний час у терапії неускладнених інфекцій шкіри і підшкірної клітковини застосовуються цефалоспорини. З вересня 2020 року на фармацевтичному ринку України з’явилася нова молекула перорального цефалоспорину 3-го покоління — цефдинір (Родинір). Він має бактерицидну дію відносно Staphylococcus aureus і Streptococcus pyogenes завдяки пригніченню синтезу пептидоглікану клітинної стінки бактерій шляхом порушення кінцевого етапу трансамінування, необхідного для утворення поперечних зв’язків. Цефдинір стійкий до дії багатьох бета-лактамаз, що продукуються грампозитивними й грамнегативними бактеріями.
- При неускладнених інфекціях шкіри і м’яких тканин рекомендована доза становить 300 мг кожні 12 годин протягом 10 днів. При тяжкому перебігу ІШМТ Родинір може використовуватися в складі ступеневої терапії після 3-денного парентерального введення антибіотика, що має спектр дії, порівнянний із цефдиніром, або проявляє аналогічну активність щодо виділеного збудника.
- Цефдинір рекомендований Американським товариством інфекційних захворювань для лікування неускладнених інфекцій шкіри і м’яких тканин. Є препаратом першої лінії при фурункульозі і гідраденіті. Його ефективність і безпека підтверджені численними клінічними дослідженнями.
- Упровадження в клінічну практику Родиніру розширює можливості антибактеріальної терапії в амбулаторних умовах. Родинір може бути використаний не тільки як стартовий антибіотик при лікуванні ІШМТ, але і як компонент ступінчастої терапії, що була розпочата парентеральними цефалоспоринами III покоління (цефтріаксон, цефотаксим).

Bibliography

1. Белькова Ю.А. Пиодермии в амбулаторной практике. Болезни и возбудители. Клиническая микробиология и антимикробная химиотерапия. 2005. Т. 7. № 3. С. 255-270.
2. Lorette G., Beaulieu P., Allaert F.A., Mahmoudi A., Jarlier V. Superficial community-acquired skin infections: prevalence of bacteria and antibiotic susceptibility in France. J. Eur. Acad. Dermatol. Venereol. 2009. 23(12). 1423-6.
3. Esposito S., Bassetti M., Borre S., Bouza E., Dryden M., Fantoni M., Gould I.M., Leoncini F., Leone S., Milkovich G., Nathwani D., Segreti J., Sganga G., Unal S., Venditti M. Diagnosis and management of skin and soft-tissue infections (SSTI). A literature review and consensus statement: a literature review and consensus statement on behalf of the Italian Society of Infectious Diseases and International Society of Chemotherapy. J. Chemother. 2011. 23(5). 251-62.
4. Белоусова Т.А., Горячкина М.В. Бактериальные инфекции кожи: проблема выбора оптимального антибиотика. РМЖ. 2005. 13(16). 1086-89.
5. Жукова О.В., Круглова Л.С., Львов А.Н., Стенько А.Г. Вопросы рационального выбора системной антибиотикотерапии при лечении пиодермий. Фарматека. 2015. № 16.
6. Инфекционные заболевания кожи. http://vmede.org/sait/?id=Dematovenerologiya_4ebotaev_2013&menu=Dematovenerologiya_4ebotaev_2013&page=5.
7. Новоселов В.С., Плиева Л.Р. Пиодермии. РМЖ. 2004. № 5. С. 327.
8. Данилова А.А., Шеклакова М.Н. Акне. РМЖ. 2001. № 11. С. 452.
9. Кубанова А.А. Клинические рекомендации по ведению больных с акне. Москва: ДЭКС-Пресс, 2010. 28 с.
10. Grossman E.M., Nanda S., Gordon J.R. Clearance of nasal Staphylococcus aureus colonization with triple antibiotic ointment. J. Drugs. Dermatol. 2012. 11(12). 1490-92.
11. Tognetti L., Martinelli C., Berti S., Hercogova J., Lotti T., Leoncini F., Moretti S. Bacterial skin and soft tissue infections: review of the epidemiology, microbiology, aetiopathogenesis and treatment: a collaboration between dermatologists and infectivologists. J. Eur. Acad. Dermatol. Venereol. 2012. 26(8). 931-41.
12. Stevens D.L., Bisno A.L., Chambers H.F. et al. Practice guidelines for the diagnosis and management of skin and soft tissue infections: 2014 update by the Infectious Diseases Society of America. Clin. Infect. Dis. 2014. 59. 147-59.
13. FDA/US Food and Drug Administration. Guidance for industry. Acute bacterial skin and skin structure infections: developing drugs for treatment. Silver Spring (MD): US Department of Health and Human Services, Food and Drug Administration, Center for Drug Evaluation and Research (CDER) – 2013.
14. Самцов А.В. Топическая терапия пиодермий. Vestnik Dermatologii i Venerologii. 2020. Т. 96. № 5.
15. Клинические рекомендации. Пиодермии. https://medi.ru/klinicheskie-rekomendatsii/piodermii_14179/
16. Шляпников С.А., Федорова В.В. Использование макролидов при хирургических инфекциях кожи и мягких тканей. РМЖ. 2004. Т.12. № 4. С. 204-207.
17. Бутранова О.И., Рязанова А.Ю. Лекарственная терапия инфекций кожи и мягких тканей. Лекарственный вестник. 2011. Т. 6. № 1(41).
18. Гучев И.А., Сидоренко С.В., Французов В.Н. Рациональная антимикробная химиотерапия инфекций кожи и мягких тканей. Антибиотики и химиотерапия. 2003. Т. 48. № 10. С. 25-31.
19. Чернядьева С.А., Уфимцева М.А. Пиодермии. Екатеринбург: УГМУ, 2016. 104 с.
20. Жерносек В.Ф. Новые возможности антибактериальной терапии острых инфекций дыхательных и мочевых путей у детей в амбулаторных условиях. Медицинские новости. 2016. № 8.
21. Инструкция по применению препарата Родинир. https://www.apteka24.ua/rodinir-kaps-tv-300mg-10-10kh1-blist_1651006/
22. Березняков І.Г. Перший представник молекули цефдинір в Україні. Здоров’я України 21 сторіччя. 2020. № 15(484).
23. Tack K.J., Littlejohn T.W., Mailloux G., Wolf M.M., Keyserling C.H. Cefdinir versus cephalexin for the treatment of skin and skin-structure infections. The Cefdinir Adult Skin Infection Study Group. Clin. Ther. 2005. 27(3). 360.
24. Giordano P.A., Elston D., Akinlade B.K., Weber K., Notario G.F., Busman T.A., Cifaldi M., Nilius A.M. Cefdinir vs. cephalexin for mild to moderate uncomplicated skin and skin structure infections in adolescents and adults. Curr. Med. 2006. 22(12). 2419-28.
25. Guay D.R. Cefdinir: an expanded-spectrum oral cephalosporin. Ann. Pharmacother. 2000. 34(12). 1469-77.
26. Chatterjee А., Archana M.D., Moland P.D., Ellen S. In Vitro Activity of Cefdinir and Comparison Agents Against β-Lactamase-Producing Pathogens. Infectious Diseases in Clinical Practice. 2005. Vol. 13. № 3. Р. 108-114.
27. Rosen T. Update on treating uncomplicated skin and skin structure infections. J. Drugs Dermatol. 2005. 4 (6 Suppl.). s9-14.
28. Perry С.М., Scott L.S. Cefdinir: a review of its use in the management of mild-to-moderate bacterial infections. Drugs. 2004. 64(13). 1433-64.
29. Gerlach E.H., Jones R.N., Allen S.D., Koontz F.P., Murray P.R., Pfaller M.A., Washington J.A., Erwin M.E. Cefdinir (FK482), an orally administered cephalosporin in vitro activity comparison against recent clinical isolates from five medical centers and determination of MIC quality control guidelines. Diagn. Microbiol. Infect. Dis. 1992 Aug. 15(6). 537-43.
30. Payne D. J., Amyes S.G. Stability of cefdinir (C1-983, FK482) to extended-spectrum plasmid-mediated beta-lactamases. Journal Of Medical Microbiology. 1993. Feb 1.
31. Sultan Т., Baltch A.L., Smith R.P., Ritz W. In vitro activity of cefdinir (FK482) and ten other antibiotics against gram-positive and gram-negative bacteria isolated from adult and pediatric patients. Chemotherapy. 1994. 40(2). 80-91.
32. Абатуров А.Е., Крючко Т.А. Настоящая и будущая этиологическая терапия пневмоний. Здоров’я дитини. 2017. Т. 12. № 3.
33. Howard B.M., Pinney R.J., Smith J.T. Post-antibiotic effects of cefdinir on Escherichia coli, Klebsiella pneumoniae, Staphylococcus aureus and Streptococcus pyrogenes. Chemotherapy. 1994. 40(4). 232-8.

Back to issue