Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


Актуальні інфекційні захворювання
день перший день другий
Актуальні інфекційні захворювання
день перший день другий

Журнал «Актуальная инфектология» Том 8, №5, 2020

Вернуться к номеру

Історія інфектології України в дзеркалі нумізматики

Історія інфектології України в дзеркалі нумізматики

Авторы: Синяченко О.В., Єрмолаєва М.В., Лівенцова К.В., Верзілов С.М., Потапов Ю.О.
Донецький національний медичний університет, м. Лиман, Україна

Рубрики: Инфекционные заболевания

Разделы: История медицины

Версия для печати


Резюме

Галузь історичної науки нумізматика (від лат. numisma — «монета») зародилася в XIX столітті і стала тісно пов’язана з економікою, політикою, культурою й правом, включає тематичне вивчення монет, медалей та плакет. Найкраще історію інфектології ілюструють різні форми медальєрного образотворчого мистецтва (екзонумія, або паранумізматика), а монета стала прообразом пам’ятної (меморіальної) медалі. У даній роботі наведений каталог із 64 нумізматичних матеріалів (у тому числі деяких унікальних, вперше наведених), відображено етапи розвитку вивчення інфекційних хвороб, методів діагностики й лікування, є посилання на значні історичні події, згадуються короткі біографії медиків, які зробили неоціненний внесок у формування цієї наукової дисципліни.

Отрасль исторической науки нумизматика (от лат. numisma — «монета») зародилась в XIX столетии и стала тесно связана с экономикой, политикой, культурой и правом, включает тематическое изучение монет, медалей и плакет. Лучше всего историю инфектологии иллюстрируют разные формы медальерного образотворческого искусства (экзонумия, или паранумизматика), а монета стала прообразом памятной (мемориальной) медали. В настоящей работе представлен католог из 64 нумизматических материалов (в том числе некоторых уникальных, впервые приведенных), отражены этапы развития изучения инфекционных болезней, методов диагностики и лечения, имеются ссылки на значимые исторические события, упоминаются краткие биографии медиков, внесших неоценимый вклад в формирование этой научной дисциплины.

The branch of historical science of numismatics (from the Latin numisma — coin) originated in the 19th century and became closely connected with economics, politics, culture and law, it includes a thematic study of coins, medals and plaques. Best of all, the history of infectology is illustrated by various forms of the medalist educational art (exonumia, or paranumismatics), and the coin became the prototype of the memorial medals. This work presents a catalog of 64 numismatic materials (including some unique, first cited), reflects the stages of development of the study of infectious diseases, methods for diagnosing and treating them; there are links to significant historical events; brief biographies of physicians who have made an invaluable contribution into the formation of this scientific discipline are mentioned.


Ключевые слова

медицина; інфектологія; історія; нумізматика

медицина; инфектология; история; нумизматика

medicine; infectology; history; numismatics

doi: http://dx.doi.org/https://doi.org/10.22141/2312-413x.8.5-6.2020.217963
Вважається, що початком наукової інфектології загалом і зокрема бактеріології та епідеміології є середина XIX століття [1, 2]. Подальший розвиток інфектології в новітній епосі визначається виділенням бактеріальних клонів, використанням спеціальних фільтрів вірусів, застосуванням тканинних культур, електронної мікроскопії, молекулярних методів виявлення наявності антигенів тощо [3]. Вивчення інфекційних захворювань обов’язково включає поглиблене знайомство з їх історією [4, 5], а досягнення в цьому контексті українських вчених відзеркалюють засоби нумізматики [6]. Слово «нумізматика» походить від латинського numisma («монета»), що означає «звичай, який встановився, громадський порядок, традиція, правова норма». У зв’язку з цим «монета» (одиниця вартості, металевий грошовий знак) стала похідним поняття «повна міра, законна норма». Нумізматика, яка зародилася в один час з інфектологією, є галуззю історичної науки, пов’язаної з економікою, політикою, культурою і правом [7]. До нумізматичних матеріалів належать монети, медалі й плакети (від фр. «плакета» — «пластинка», «плак» — «тонкий шматочок металу»). Якнайкраще ілюструють історію медицини, в тому числі інфектології, різні форми медальєрного образотворчого мистецтва (екзонумія, або паранумізматика) [8]. Медаль є прообразом пам’ятної (меморіальної) монети [9].
Зараз понад 20 000 монет і пам’ятних медалей становлять галузь медичної нумізматики [10]. На перших монетах із медичною тематикою містилися бог Асклепій зі своїм зміїним посохом та кадуцеєм [11]. Уперше металеві монети із засвідчуючими зображеннями і написами знайшли у двох сусідніх регіонах Егеїди — в Лідійському царстві на західному узбережжі Малої Азії (685 р. до Р.Х.) та острові Егіна в Греції (між півостровом Пелопоннес і Аттікою). Підкреслимо, що деякі аспекти медицини відображено вже на античних монетах Стародавніх Греції та Риму [12]. Монети й медалі можуть надати наочний приклад для вивчення історії вітчизняної інфектології, сприяти підвищенню рівня освіченості сучасних лікарів.
Метою роботи була оцінка історії вивчення інфекційних хвороб, внеску в розвиток світової інфектології відомих лікарів, життя й діяльність яких були пов’язані з Україною та відображені на нумізматичних матеріалах. Вперше проаналізовані 64 монети, медалі та плакети, які за багато років становили певний каталог із коротким описом історичних подій. Умовними позначками в даній роботі стали: [›] — монета, [˜] — медаль, [˜Ó] — медаль із підвіскою, [¢] — плакета.
Одним із перших «заразні хвороби» почав вивчати український вчений епохи Відродження Дрогобич Юрій (Георгій) Михайлович (Донат-Котермак, відомий як Джорджо да Леополі — Юрій зі Львова) (1450–1494) (рис. 1–4), який народився у Дрогобичі на Львівщині, першу освіту отримав у церкві Св. Евтимія, наукові ступені бакалавра (1470 р.) та магістра (1473 р.) здобув у Ягеллонському університеті Кракова (Польща), вивчав медицину і вільні мистецтва в Болонському університеті (Італія), де обіймав посаду ректора, став доктором філософії (1478 р.) та медицини (1482 р.). Засновник епідеміології, фундатор першого в Україні медичного товариства (Херсон, 1784 р.) Самойлович (Сушковський) Данило Самійлович (1744–1805) (рис. 5–7) народився в селі Янівка на Чернігівщині, навчався в Чернігівському колегіумі, в 1756–1761 рр. — в Києво-Могилянській академії, в 1761–1765 рр. — у Петербурзькій адміралтейській шпитальній школі, в 1767 році отримав звання лікаря, керував боротьбою проти чуми (1784–1799 рр.) у Кременчуці, Єлисаветграді, Одесі та Криму, обіймав посаду головного лікаря карантинів півдня України (1793–1799 рр.).
Видатний український бактеріолог та епідеміолог Високович Володимир Костянтинович (1854–1912) (рис. 8) народився у Гайсині, закінчив в 1876 році медичний факультет Харківського університету, від 1884 року обіймав посаду професора в alma mater, а з 1895 року — в Київському університеті Св. Володимира, де удосконалив методи імунізації проти чуми, сибірки, правця та черевного тифу, одним із перших у світі опрацював проблему фагоцитозу, був директором (за сумісництвом) Київського бактеріологічного інституту. Лауреат Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини (1908 р.) Мечников Ілля Ілліч (1845–1916) (рис. 9–16) народився в маєтку Панасівка села Іванівки на Слобожанщині (нині — село Мечникове Харківської області), в 1864 році екстерном склав іспити на фізико-математичному факультеті Харківського університету, працював у Новоросійському (Одеському) університеті, заснував в Одесі першу в країні бактеріологічну станцію (зараз — Інститут вірусології та епідеміології імені І. Мечникова), у подальшому працював у Парижі, в Інституті Л. Пастера. І.І. Мечников у 1882 році відкрив явище фагоцитозу, за рік розробив фагоцитарну теорію імунітету. Уродженець села Зарубинці на Тернопіллі (тоді — королівство Галичини та Володимирії Австрійської імперії), випускник Віденського університету Горбачевський Іван Якович (1854–1942) (рис. 17, 18) став видатним вченим-хіміком та епідеміологом, академіком Всеукраїнської академії наук (з 1925 року), дійсним членом Шевченківського наукового товариства, протягом 1883–1917 рр. обіймав посади професора Карлова університету в Празі, декана й ректора, в 1917–1918 рр. — міністра охорони здоров’я Австро-Угорщини, а з 1924 року — ректора Українського вільного університету.
Від давнього українського козацького роду походив уродженець Одеси, випускник Новоросійського (Одеського) університету, а потім Петербурзької військово-медичній академії (1883 р.) всесвітньо відомий мікробіолог та епідеміолог Гамалія Микола Федорович (1859–1949) (рис. 19–22). Він працював у паризькій лабораторії Л. Пастера, організував другу у світі бактеріологічну станцію в Одесі, де здійснював вакцинацію осіб проти сказу. З 1912 року М.Ф. Гамалія працював у Санкт-Петербурзі, а з 1930 року — в Москві, обіймаючи провідні наукові посади в медичному університеті та Інституті епідеміології й мікробіології. У Тирасполі Херсонської губернії народився відомий вчений-мікробіолог Тарасевич Лев Олександрович (1868–1926) (рис. 23, 24), котрий у 1891 році закінчив природний факультет Новоросійського (Одеського) університету, навчався у Військово-медичній академії, а згодом на медичному факультеті Паризького університету (закінчив у 1897 році), працював в Одесі, а від 1908 року в Москві. Він був організатором боротьби з епідеміями в країні, в 1918 році за його ініціативи створено в Москві станцію за контролем вакцин і сироваток (нині — інститут його імені), від 1920 року обіймав посаду директора Інституту народної охорони здоров’я імені Л. Пастера.
Видатний український вчений-мікробіолог й епідеміолог Заболотний Данило Костянтинович (1866–1929) (рис. 25–27) народився в селі Чоботарка Ольгопільського повіту на Поділлі (нині — село Заболотне Крижопільського району Вінницької області), навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Новоросійського (Одеського) університету (був відрахований за участь у студентській сходці), в 1889–1891 рр. працював в Одеській бактеріологічній станції, в 1892 році закінчив медичний факультет Київського університету Св. Володимира, після чого працював у Кам’янці-Подільському, брав участь у боротьбі з епідеміями холери і дифтерії, у 1898 році проводив наукові розробки в Пастерівському інституті в Парижі, у 1919–1923 рр. обіймав посаду ректора Одеського медичного інституту, де в 1920 році організував першу у світі кафедру епідеміології. Основоположник київської школи патологів, відомий вчений-бактеріолог та імунолог Підвисоцький Володимир Валеріанович (1857–1913) (рис. 28, 29) народився в Казані, в 1884 році закінчив медичний факультет Київського університету Св. Володимира, в 1885–1887 рр. працював в Інституті  Л. Пастера, від 1887 року обіймав посаду завідувача кафедри загальної та експериментальної патології в alma mater, очолював заклади Червоного Хреста у Києві, з 1900 року працював у Новоросійському (Одеському) університеті, а від 1905 року — в Петербурзькому Імператорському інституті експериментальної медицини. Уродженець Миколаєва, випускник медичного факультету Новоросійського (Одеського) університету, видатний український епідеміолог, Герой Соціалістичної Праці Громашевський Левко Васильович (1887–1980) (рис. 30) став розробником вчення про механізми передачі інфекції та автором оригінальної класифікації інфекційних хвороб, організатором системи санітарно-епідеміологічних станцій у країні, був ректором Одеського медичного інституту, в 1928–1931 рр. обіймав посаду директора Дніпропетровського санітарно-бактеріологічного інституту, в 1931–1933 рр. — керманича Інституту епідеміології та мікробіології в Москві, в 1948–1951 рр. — директора Київського інституту інфекційних хвороб АМН СРСР, в 1951–1963 рр. — завідувача кафедри епідеміології Київського медичного інституту.
Відомий вчений-бактеріолог Благовещенський Микола Миколайович (1893–1938) (рис. 31) народився в селі Луньово Калузької губернії Російської імперії, закінчив медичний факультет Варшавського університету, працював у 1915–1918 рр. у клініці Ростовського бактеріологічного інституту, а в 1918–1928 рр. — у Казанському бактеріологічному інституті й одночасно на кафедрі мікробіології місцевого університету, розробляв проблеми сибірської виразки, туберкульозу, дифтерії та скарлатини, видав монографію «Про місцевий імунітет». У 1930 році став першим завідувачем кафедри мікробіології створеного Сталінського (Донецького) медичного інституту. В 1937 році був заарештований як син священника і нібито займався шкідницькою діяльності в галузі охорони здоров’я, а за рік Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до страти (посмертно реабілітований у 1957 році). Відомий мікробіолог Деркач Василь Степанович (1894–1973) (рис. 32) народився в Корсуні поблизу Єнакієвого на Донеччині, в 1917 році закінчив медичний факультет Харківського університету, з 1932 року в alma mater (тоді вже Харківський медичний інститут) обіймав посаду завідувача кафедри, розробляв проблеми інфекційних захворювань.
Уродженець українського Мглина на Чернігівщині, випускник Казанського університету (1921 р.) Іоффе Володимир Ілліч (Йерахміель-Зєев Гілель-Меєрович) (1898–1979) (рис. 33) став відомим мікробіологом, фундатором клінічної імунології, працював у Пермі, очолював місцевий бактеріологічний інститут, з 1923 року керував Петроградським інститутом експериментальної медицини, був науковим керівником Ленінградського (Санкт-Петербурзького) інституту епідеміології і мікробіології імені Л.Пастера, обіймав посаду завідувача кафедри мікробіології медичного стоматологічного інституту. Випускник Петербурзької медико-хірургічної академії (1879 р.) Яковлев Сергій Сергійович (1855–1933) (рис. 34) у 1908 році був обраний на посаду професора кафедри шкірних та венеричних хвороб Новоросійського (Одеського) університету, за рік заснував Вищі медичні жіночі курси де розробляв проблему діагностики й лікування ускладнень сечостатевих інфекцій, зокрема сифілісу та гонореї. Відомий міколог Ячевський Артур Артурович (1863–1932) (рис. 35, 36) походив із дворянського роду Київської губернії, народився в селі Рильково Гжатського повіту Смоленської губернії, закінчив Лозанський та Бернський університети в Швейцарії, вивчав на теренах України бактеріози, став фундатором у 1894 році державної установи з грибкових інфекцій.
У селі Низи на Північному Заході Російської імперії народився основоположник вірусології, мікробіолог Івановський Дмитро Йосипович (1864–1920) (рис. 37), який у 1888 році закінчив Петербурзький університет, спочатку працював у alma mater (до 1901 року), потім обіймав посаду професора Варшавського університету (1901–1915 рр.), а з 1915 року — Донського університету, в 1887–1901 роках вивчав захворювання тютюну в Україні, яке селяни називали «рябухою», у 1903 році в Києві захистив докторську дисертацію, відкривши субмікроскопічний збудник мозаїчної хвороби тютюну (згодом отримав назву «вірус»). Уродженець села Штепіно (сучасна Святогірка) Добропільського повіту на Донеччині Жданов Віктор Михайлович (1914–1987) (рис. 38) певний час мешкав у Маріуполі, в 1936 році закінчив Харківський медичний інститут, а в 1941 році — фізичний факультет Ленінградського (Санкт-Петербурзького) університету, в 1946–1951 рр. обіймав посаду директора Харківського інституту мікробіології та епідеміології імені В. Мечникова, від 1951 р. працював у Московському інституті вірусології імені Д. Івановського, запропонував міжнародну програму глобальної ліквідації віспи.
Засновник науки про мікробіологічну екологію, що відкрив хемосинтезуючі бактерії, Виноградський Сергій Миколайович (1856–1953) (рис. 39, 40) народився в Києві, де спочатку навчався в університеті, а потім закінчив Перербурзький університет (1877 р.), від 1888 року працював в Інституті гігієни Цюріхського університету (Швейцарія), а за рік — у Петербурзькому інституті експериментальної медицини, в 1905 році очолив цей науковий заклад, почав керувати розробками з проблем чуми та інших особливо небезпечних інфекцій, а згодом переїхав на постійне мешкання в українське Містечко Кам’янець-Подільської губернії. В Києві також народився лікар-філантроп Граль Федір Христофорович (1770–1835) (рис. 41, 42), який вивчав медицину в Києвській аптеці, потім у Петербурзькому медико-хірургічному училищі, в 1789 році отримав звання лікаря, зробив значний внесок у розвиток прищеплення від віспи, удосконалив методи зберігання вакцин, в 1829–1831 рр. брав активну участь в організації боротьби з епідемією холери.
У розробку інфекційної патології зробили чималий внесок знамениті терапевти — М.П. Кончаловський, Т.Г. Яновський та М.Д. Стражеско. Кончаловський Максим Петрович (1875–1942) (рис. 43) народився і навчався в Одесі, в 1899 році закінчив медичний факультет Московського університету, працював у Москві на керівних посадах у науково-навчальних закладах, довів етіологічний зв’язок ревматизму з перенесеною стрептококовою інфекцією, подав первинну роль при даному захворюванні скарлатини. Етіопатогенез та клінічні прояви інфекційного ендокардиту вивчав Стражеско Микола Дмитрович (1876–1952) (рис. 44–48), який теж народився в Одесі, в 1899 році закінчив медичний факультет Київського університету Св. Володимира, від 1902 року працював у Військово-медичній академії Санкт-Петербурга, з 1908 року — в alma mater, у 1919–1922 рр. обіймав посаду завідувача кафедри Одеського університету, а згодом — Київського медичного інституту, керував клінічним відділом Інституту експериментальної біології та патології.
Нащадок козацько-дворянського роду, уродженець села Манківці на Поділлі (тепер — Дунаєвецького району Хмельниччини) Яновський Теофіл Гаврилович (1860–1928) (рис. 49, 50) також закінчив медичний факультет Київського університету Св. Володимира (1884 р.), стажувався в Берліні (лабораторія Р. Коха), у Парижі (лабораторія Л. Пастера) та в Лейдені, а в Київській Олександрівській лікарні заснував першу бактеріологічну лабораторію для діагностики туберкульозної інфекції, в 1893 році брав активну участь у приборканні епідемії холери. Знаменитий педіатр, уродженець Києва, випускник медичного факультету Київського університету Св. Володимира (1883 р.) Кисіль Олександр Андрійович (1859–1938) (рис. 51) із 1890 року працював у Москві, де отримав популярність як дослідник туберкульозної інфекції в дітей та стрептококової при ревматичній лихоманці в дорослих. Ще один педіатр, уродженець Курска Білоусов Володимир Олександрович (1895–1971) (рис. 52), котрий навчався і працював у Харкові, вирішував питання туберкульозного менінгіту, дизентерії та гострих респіраторних інфекцій у дітей. Вірусні й бактеріальні інфекції головного мозку стали предметом досліджень відомого невролога, уродженця Риги (Латвія) Давиденкова Сергія Миколайовича (1880–1961) (рис. 53, 54), який навчався в Петербурзькій військово-медичній академії (1898–1899 рр.), в 1899–1900 рр. — в Петербурзькому та в 1901–1902 рр. — в Юр’євському (Тарту, Естонія) університетах, а закінчив у 1904 році медичний факультет Московського університету, працював від 1912 року в Харківському університеті та одночасно в Харківському жіночому університеті, де вперше виділив різні типи перебігу епідемічного енцефаліту.
Слід зупинитися на іноземних вчених, життя яких було пов’язане з Україною. Насамперед треба згадати Лауреата Нобелівської премії, творця антибіотику стрептоміцину Ваксмана Зельмана Абрахама (1888–1973) (рис. 55), який народився в селі Нова Прилука, що в українському Поділлі (зараз — Ліповецький район на Вінниччині), де закінчив хедер (єврейська початкова релігійна школа) і був прийнятий в Одеську гімназію. В 1910 році З.А. Ваксман закінчив Каліфорнійський університет у Берклі (США), був призначений професором в американському Рутгерсі, в 1949 році заснував й очолив Інститут мікробіології, де створив піонерську групу антибіотиків (до речі, саме він запропонував цей нині поширений термін — «антибіотик»). Відомий французький лікар, уродженець Марей-сюра Луї П’єр-Шарль Александер (1787–1872) (рис. 56), подорожуючи Україною, в 1816 році оселився в Одесі, де отримав почесне звання «лікаря від царя», виконував наукові дослідження з туберкульозу та черевного тифу, впровадив у медицину «числовий метод» передвісника епідеміологічних досліджень і засобів клінічних випробувань.
Статський радник Гюббенет Христіан Якоб (1822–1873) обіймав посаду професора медичного факультету Київського університету Св. Володимира, під час епідемії холери (1847–1848 рр.) присвятив себе невпинному лікуванню захворювання, з 1851 року вивчав інфекційні, венеричні й очні хвороби. Уродженець Енфілда (поблизу Лондона), випускник Лондонської академії Дж. Еймса, британський філантроп Говард Джон (1726–1790) (рис. 57–64) досліджував у Кременчуці, а потім в Херсоні шпиталі й лікарні. Вперше він відвідав Україну в 1781 році, а вдруге — в 1789 році, коли спалахнув епідемічний висипний тиф. Тоді він за власні кошти лікував хворих, при цьому сам заразився на цю хворобу і невздовзі в Херсоні помер.
Насамкінець відзначимо, що ще античний письменник і політичний діяч М. Цицерон (106–43 до Р.Х.) стверджував: «Історія — свідок минулого, світло істини, жива пам’ять, учитель життя, вісник старовини. Не знаючи історії — значить завжди бути дитиною», а як казав англійський письменник, майстер пригодницького роману Р.Л. Стівенсон (1850–1894), «спогади — це чарівний одяг, який від вживання не зношується». «Хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову», — казав американський філософ, один із головних представників критичного реалізму Дж. Сантаяна (1863–1952). На думку англійського філософа Ф. Бекона (1561–1626), «наука є не що інше, як відображення дійсності».
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів. Автори не отримували від окремих осіб й організацій фінансової підтримки дослідження, гонорарів та інших форм винагород.
Інформація про внесок кожного співавтора: О.В. Синяченко — збирання нумізматичного матеріалу і написання тексту; М.В. Єрмолаєва — дизайн і концепція дослідження; К.В. Лівенцова — обробка нумізматичного матеріалу, підготовка ілюстрацій; С.М. Верзілов — аналіз даних літератури за проблемою; Ю.О. Потапов — збирання й обробка нумізматичного матеріалу.

Список литературы

  1. Shryock R.H. Nineteenth century medicine: scientific aspects. Cah. Hist. Mond. 1957. 3(4). Р. 881-908. PMID: 19938391.
  2. Eyer H. «The relationship between bacteriology and epidemiology» — and what became of it. MMW Munch. Med. Wochenschr. 1978. 120(14). Р. 465-467. PMID: 347260.
  3. Evans A.S. Causation and disease: effect of technology on postulates of causation. Yale J. Biol. Med 1991. 64(5). Р. 513-528. PMCID: PMC2589507.
  4. Hardy A. On the cusp: epidemiology and bacteriology at the local government board, 1890-1905. Med. Hist. 1998. 42(3). Р. 328-346. DOI: 10.1017/s0025727300064012.
  5. Morabia A. Epidemiology and bacteriology in 1900: who is the handmaid of whom? J. Epidemiol. Community Health. 1998. 52(10). Р. 617-618. DOI: 10.1136/jech.52.10.617.
  6. Barshteĭn Iu.A. Benchmark memorial medals dedicated to anniversary dates in the history of the sciences of microbiology and epidemiology. Mikrobiol. Zh 1998. 50(4). Р. 109-111. PMID: 3074254.
  7. Kunzmann R. The Saint Eligius, his life and work and his traces in numismatics. Schweiz Arch. Tierheilkd. 2014. 156(1). Р. 13-16. DOI: 10.1024/0036-7281/a000541.
  8. Синяченко О.В., Головач І.Ю., Єрмолаєва M.В. та ін. Ревматологія в oбличчях: нумізматико-біографічний каталог. Краматорськ: Друкарський дім, 2019. 180 с.
  9. Синяченко О.В, Сміян С.І., Єрмолаєва M.В., Думанський Ю.В. Медицина. Україна. Нумізматика. Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. 192 с.
  10. Pearn J. Enduring biographic heritage — medical numismatics. J. Med. Biogr. 2019. 27(2). Р. 108-115. DOI: 10.1177/0967772016676784.
  11. Mayer R. The history of a medal. Rev. Med. Brux. 2011. 32(6). Р. 553-559. PMID: 22279858.
  12. Popkin R.J. Medicine in numismatics. Surg. Gynecol. Obstet. 1961. 113. Р. 657-60. DOI: 10.1056/NEJM196408062710611.

Вернуться к номеру