Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



UkrainePediatricGlobal

UkrainePediatricGlobal

Журнал «Здоровье ребенка» Том 14, №2, 2019

Вернуться к номеру

Вегетативний статус у дітей із хронічним пієлонефритом на початкових стадіях хронічної хвороби нирок

Авторы: Вакуленко Л.І.
ДЗ «Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Дослідження вегетативного гомеостазу у дітей є однією зі складових оцінки адаптаційних механізмів організму в умовах хронічної патології. Мета. Оцінка вегетативного гомеостазу для визначення його впливу на формування і вираженість адаптаційних механізмів у дітей та підлітків із хронічним пієлонефритом. Матеріали та методи. Обстежені 115 дітей віком 6–17 років (53 хлопчики, 62 дівчинки) поза загостренням хронічного пієлонефриту. Контрольну групу становили 60 умовно здорових дітей аналогічного віку. Стан вегетативної нервової системи оцінювали згідно з даними вихідного вегетативного тонусу, вегетативної реактивності, вегетативного забезпечення діяльності, отриманими за результатами методу кардіоінтервалографії у поєднанні з клиноортостатичною пробою. Результати. Вихідний вегетативний тонус у хворих на хронічний пієлонефрит характеризувався підвищенням активності симпатичного відділу та пригніченням парасимпатичного тонусу. Індекс напруження, що відображає ступінь напруження регуляторних механізмів, статистично значуще перевищував нормативні значення у хворих із 2–3-ю стадією хронічного захворювання нирок усіх вікових груп. Із прогресуванням хронічної хвороби нирок гіперсимпатикотонічний варіант вегетативної реактивності змінювався на асимпатикотонічний. Для вегетативного забезпечення серцевої діяльності хворих на хронічний пієлонефрит характерне переважання патологічних варіантів, що свідчить про прогресуючу недостатність та виснаження адаптаційних ресурсів організму. Висновки. Зміни вегетативного гомеостазу у хворих на хронічний пієлонефрит демонструють напруження механізмів адаптації серцево-судинної системи та значне зниження рівня адаптаційно-пристосувального потенціалу.

Актуальность. Исследование вегетативного гомеостаза у детей является одной из составляющих оценки адаптационных механизмов организма в условиях хронической патологии. Цель. Оценка вегетативного гомеостаза для определения его влияния на формирование и выраженность адаптационных механизмов у детей и подростков с хроническим пиелонефритом. Материалы и методы. Обследованы 115 детей в возрасте 6–17 лет (53 мальчика, 62 девочки) вне обострения хронического пиелонефрита. Контрольную группу составили 60 условно здоровых детей аналогичного возраста. Состояние вегетативной нервной системы оценивали по данным исходного вегетативного тонуса, вегетативной реактивности, вегетативного обеспечения деятельности, полученных с помощью метода кардиоинтервалографии в сочетании с клиноортостатической пробой. Результаты. Исходный вегетативный тонус у больных хроническим пиелонефритом характеризовался повышением активности симпатического отдела и угнетением парасимпатического тонуса. Индекс напряжения, отражающий степень напряжения регуляторных механизмов, достоверно превышал нормативные показатели у больных со II–III стадией хронической болезни почек всех возрастных групп. По мере прогрессирования хронической болезни почек гиперсимпатикотонический вариант вегетативной реактивности сменялся асимпатикотоническим. Для вегетативного обеспечения сердечной деятельности больных с хроническим пиелонефритом характерно преобладание патологических вариантов, свидетельствующих о прогрессирующей недостаточности и истощении адаптационных ресурсов организма. Выводы. Изменения вегетативного гомеостаза у больных с хроническим пиелонефритом демонстрируют напряжение механизмов адаптации сердечно-сосудистой системы и значительное снижение уровня адаптационно-приспособительного потенциала.

Background. The determination of vegetative homeostasis in children is one of the components of the assessment of the organism adaptive mechanisms in chronic pathology. The purpose was the evaluation of vegetative homeostasis to estimate the formation and severity of adaptive mechanisms in children and adolescents with chronic pyelonephritis. Materials and methods. One-hundred and fifteen children aged from 6 to 17 years (53 boys, 62 girls) without exacerbation of chronic pyelonephritis were examined. The control group consisted of 60 apparently healthy children at the same age. The state of the autonomic nervous system was assessed by the parameters of the initial vegetative tone, vegetative reactivity, vegetative control of the activity using cardiointervalography and orthostatic test. Results. The patients with chronic pyelonephritis presented enhanced activity of sympathetic nervous system and depressed parasympathetic tone in the initial vegetative tone. Furthermore, tension index, reflecting the degree of stress regulating mechanisms, statistically significantly exceeded the normal values in patients with II–III stage chronic kidney disease in all age groups. With the chronic kidney disease progressing, the hypersympathicotonic variant of vegetative reactivity changed to asympathicotonic. Thus, the pathological variants predominate in autonomic control of the cardiac activity in patients with chronic pyelonephritis. This testifies the progressive deficiency and depletion of adaptive resources of an organism. Conclusions. Changes in vegetative homeostasis in patients with chronic pyelonephritis show tension of the adaptive mechanisms of the cardiovascular system and a significant reduction of adaptive capacity.


Ключевые слова

діти; хронічний пієлонефрит; хронічна хвороба нирок; вегетативний гомеостаз; гіперсимпатикотонія

дети; хронический пиелонефрит; хроническая болезнь почек; вегетативный гомеостаз; гиперсимпатикотония

children; chronic pyelonephritis; chronic kidney disease; vegetative homeostasis; sympathetic hyperactivity

Вступ

Дослідження вегетативного гомеостазу (ВГ) у дітей є однією зі складових оцінки адаптаційних механізмів організму в умовах хронічної патології. Саме вегетативна нервова система (ВНС) здійснює вирішальний вплив на організацію адаптаційних процесів, поведінки і підтримку внутрішнього гомеостазу [3]. Взаємодія її симпатичного і парасимпатичного відділів та нейрогуморальної регуляції забезпечує здійснення оптимальної адаптації організму до мінливих умов внутрішнього та зовнішнього середовища [5, 8]. Особливості стану та функціонування ВНС тісно пов’язані з клінічними проявами будь-якого патологічного процесу [4, 11]. Ураження і розлад структур ВНС у різних органах або системах призводить до морфологічних перебудов, пов’язаних із виділенням медіаторів, гормонів, біологічно активних речовин, які, в свою чергу, посилюють вегетативний дисбаланс і провокують розвиток в організмі низки біохімічних та імунних зрушень [11]. Порушення вегетативних співвідношень в умовах адаптивної поведінки призводить до втрати пристосувальних реакцій організму щодо змін, які розглядаються як погіршення перебігу хронічних захворювань [3].

Вивчення вихідного вегетативного тонусу і вегетативної реактивності дозволяє скласти уявлення про особливості вегетативної регуляції серцево-судинної системи й організму в цілому. Саме в дитячому віці вперше виявляються порушення вегетативної регуляції, які спочатку мають функціональний характер, проте у подальшому прогресують і сприяють формуванню артеріальної гіпертензії в підлітковому та дорослому віці [2].

За типом реакції ВНС можна судити про стан компенсаторних вазомоторних реакцій і вираженість гемодинамічних порушень в організмі, що важливо для запобігання та раннього виявлення змін з боку серцево-судинної системи у пацієнтів із хронічними запальними захворюваннями сечовидільної системи.

Мета роботи: оцінка вегетативного гомеостазу для визначення його впливу на формування і вираженість адаптаційних механізмів у дітей та підлітків із хронічним пієлонефритом.

Матеріали та методи

Обстежені 115 дітей віком 6–17 років (53 хлопчики, 62 дівчинки) з хронічним пієлонефритом (ХП), які перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні нефрології КЗ «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня» ДОР. Хворі обстежувались у періоді ремісії або неповної ремісії ХП.

Контрольну групу становили 60 умовно здорових дітей аналогічного віку, які не мали скарг, анамнестичних та клінічних ознак будь-якого захворювання.

Стан ВНС оцінювали за даними вихідного вегетативного тонусу (ВВТ), вегетативної реактивності (ВР), вегетативного забезпечення діяльності (ВЗД) [3, 6], отриманими згідно з результатами стандартного методу кардіоінтервалографії (КІГ) у поєднанні з клиноортостатичною пробою (КОП) та таблиць А.М. Вейна зі співавт. (1981), модифікованих для дітей за Н.О. Бєлоконь та М.Б. Кубергером (1987). Дослідження проводили у першій половині дня не раніше ніж через 2 години після прийому їжі після 15-хвилинного відпочинку. Реєстрували не менше 100 послідовних кардіоциклів у спокої у положенні лежачи і на першій хвилині ортостазу з наступним автоматизованим опрацюванням електрокардіопотенціалів і математичним аналізом серцевого ритму.

При аналізі КІГ ураховували такі показники: мода (Мо) — найбільш часте значення інтервалу, що зустрічається в ряді кардіоциклів та характеризує гуморальний канал регуляції і рівень функціонування серцево-судинної системи; амплітуда моди (АМо) — число кардіоциклів, що відповідають значенню моди у відсотках, відображає стан симпатичного відділу ВНС; варіаційний розмах (∆x) — діапазон коливань значень кардіоінтервалів, що визначає рівень активності парасимпатичного відділу ВНС; індекс напруження Р.М. Баєвського (ІН), що відображає ступінь напруження регуляторних механізмів; відношення Амо/∆x, що характеризує ступінь централізації керування; відношення АМо/Мо, що вказує на реалізуючий шлях центрального впливу (нервовий або гуморальний). Вегетативний показник ритму (ВПР) — показник стану автономного рівня регуляції.

За значенням ІН1 у спокої оцінювали ВВТ: значення ІН менше за 30 ум.од. інтерпретували як ваготонію, від 30 до 90 ум.од. — ейтонію, понад
90 ум.од. — симпатикотонію. ВР визначали за показником відношення ІН в ортоположенні до ІН у спокої та виділяли нормальну, гіперсимпатикотонічну або асимпатикотонічну ВР. ВЗД оцінювали за реакцією ЧСС і АТ на КОП та виділяли нормальний, надлишковий (гіперсимпатикотонічний), недостатній (асимпатикотонічний, гіпердіастолічний), змішані варіанти (симпатикоастенічний, астеносимпатичний).

Статистичний аналіз даних проводили за допомогою програми StatSoft Statistica Version 8 (Tulsa, OK). Для вибірок із розподілом, відмінним від нормального, визначали медіану (Me) та інтерквартильний розмах (Lq — нижній квартиль; Uq — верхній квартиль). Для порівняння двох вибірок використовували непараметричний U-критерій Манна — Уїтні (MW). Для порівняння дисперсій використовувався критерій Фішера (F). Порівнюючи вибіркові частки, ми використовували метод кутового перетворення з оцінкою F-критерію. Дисперсійний аналіз Краскела — Уолліса використовували при порівнянні показників, які характеризувалися порівнянням понад 2 точок, а відмінності вважали вірогідними з урахуванням поправки Бонферроні. Кореляції між показниками визначали за допомогою кореляційного аналізу Спірмена (r). Для визначення статистично значущої відмінності використовували p < 0,05.

Результати

Аналіз показників вегетативного гомеостазу у хворих на ХП не визначив статистично значимих розбіжностей за статтю, тому оцінку проводили з урахуванням віку та стадії хронічного захворювання нирок (ХЗН). Всі діти були розподілені на вікові групи: 6–10, 11–14, 15–17 років (табл. 1).

У більшості пацієнтів (65,2 %) реєстрували латентний перебіг ХП, в інших захворювання мало рецидивний характер. Залежно від стадії хронічної хвороби нирок пацієнти були розподілені на групи: до 1-ї увійшло 54 пацієнти із ХЗН І стадії, до 2-ї — 39 хворих із ХЗН ІІ стадії, до 3-ї — 22 хворі із ХЗН ІІІ стадії.

Середні значення показників КІГ у хворих дещо відрізнялися залежно від віку та стадії ХЗН. Так, у дітей віком 6–10 років із І стадією ХЗН відбувалось незначне підвищення активності парасимпатичного відділу ВНС, яке у хворих ІІ–ІІІ стадії змінювалось його пригніченням, про що свідчило статистично значуще зменшення показника варіаційного розмаху (∆x) у цих групах (табл. 2).

Активність симпатичного відділу ВНС при цьому вірогідно підвищувалась у хворих із ІІ–ІІІ стадією ХЗН згідно зі значеннями показників АМо та Мо у хворих із ІІІ стадією ХЗН. ІН, що відображає ступінь напруження регуляторних механізмів, статистично значуще перевищував нормативні значення у хворих цієї вікової групи з ІІ–ІІІ стадією ХЗН. Аналіз Краскела — Уолліса з’ясував: критерій Н за показниками АМо (Н = 14,4562; р = 0,0076), Мо (Н = 11,4377; р = 0,0127), ІН (Н = 15,1283; р = 0,0042) статистично значущий, і це дає можливість стверджувати, що медіани відрізняються в усіх групах, а рівень зазначених параметрів залежить від приналежності пацієнта до тієї чи іншої групи. Зважаючи на те, що розподіл на групи відбувався за станом ниркових функцій, можна припустити, що рівень АМо, Мо та ІН має залежність від інтегральних показників ниркових функцій. Це припущеня підтверджується наявністю вірогідних кореляцій між рівнями швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) та АМо (r = –0,56; p = 0,028), Мо (r = 0,46; p = 0,033) та ІН (r = –0,62; p = 0,018).

На відміну від хворих віком 6–10 років у 11–14-річних хворих із ХП зниження активності парасимпатичного відділу ВНС порівняно зі здоровими спостерігалося вже з І стадії ХЗН та було вірогідне у дітей із ХЗН ІІІ стадії, про що свідчило зменшення показника ∆x (табл. 3).

При цьому активність симпатичного відділу ВНС згідно зі зниженням значень показників Mo і підвищенням AMo поступо збільшувалась, вірогідно у хворих із ХЗН ІІІ стадії. У хворих із ІІ–ІІІ стадією ХЗН у цій віковій групі ІН був вірогідно вищим, ніж у групі контролю (p < 0,05), що свідчило про відносно високий рівень напруження адаптаційних процесів. У хворих із І стадією ХЗН спостерігалась тенденція до підвищення значення ІН, а у хворих із ІІ–ІІІ стадією ХЗН, як і у попередній віковій групі, — статистично значуще підвищення ІН. У цій віковій когорті було отримано вірогідний негативний кореляційний зв’язок між ШКФ та ІН (r = –0,59; p = 0,022).

У хворих віком 15–18 років із ХП порівняно зі здоровими спостерігалося статистично значуще підвищення активності симпатичного відділу ВНС починаючи з І стадії ХЗН, про що свідчило значне підвищення АMo (p < 0,05) у всіх трьох групах і вірогідне зниження Mo у 2-й та 3-й групах (p < 0,05) (табл. 4).

При цьому активність парасимпатичного відділу у хворих із ХЗН ІІ–ІІІ стадією вірогідно знижувалась (p < 0,05). Як результат, ІН був статистично значуще більшим у всіх дітей віком 15–18 років без винятку. У хворих на ПН цієї вікової групи високо значущий за всіма параметрами критерій Краскела — Уолліса Амо (H = 34,39; p = 0,0001), Мо (H = 36,82; p = 0,0001), ІН (H = 66,58; p = 0,0001) дає право стверджувати, що рівень цих показників залежить від приналежності обстежених дітей до тієї чи іншої групи, тобто від стану ниркових функцій. Зв’язок між показниками вегетативного гомеостазу та ШКФ також наочно підтверджують отримані кореляції, а саме: ШКФ та АМо (r = –0,64,p = 0,016), ШКФ та Мо (r = 0,53; p = 0,026), ШКФ та ІН (r = –0,67; p = 0,011).

При аналізі ВВТ у цілому в усіх групах хворих на ХП реєструвалось статистично значиме зменшення частоти ейтонії (40,9 %) та збільшення частоти симпатикотонії (39,1 %) порівняно з групою контролю (табл. 5).

Максимально ці зміни відбувалися в 3-й групі, де ВВТ у вигляді симпатикотонії зустрічався у 2,3 раза частіше, ніж у 1-й групі, а ейтонія — в 2,7 раза рідше порівняно з групою контролю.

ВР у більшості хворих (41,7 %) мала гіперсимпатикотонічний тип за рахунок в основному пацієнтів 1-ї групи (табл. 6).

Із прогресуванням ХХН зменшувалась нормальна реакція на КОП та збільшувалась питома вага асимпатикотонічного варіанта, який реєструвався в 3,8 раза частіше порівняно з групою контролю (р < 0,05).

Показники ВЗД у дітей із ХП також характеризувались зниженням нормальної реакції на КОП через збільшення патологічних: у 1-й групі переважав надлишковий гіперсимпатикотонічний варіант, у 2-й та 3-й — недостатні, які в 3-й групі реєструвались у переважної більшості (68,2 %) хворих (табл. 7).

Найбільш дезадаптивний тип реакції серцево-судинної системи (ССС) на КОП — гіпердіастолічний, реєструвався у 2-й та 3-й групах хворих (23,1 та 36,4 % відповідно).

Надлишковий варіант, який характеризувався гіперсимпатикотонічною реакцією на пробу, найчастіше реєструвався у 1-й групі та значно рідше у 2-й (18 %) і більше ніж у 4 рази рідше в 3-й групі, що демонструвало виснаження адаптаційних механізмів ССС. Змішані варіанти у вигляді симпатикоастенічного та астеносимпатичного типів реакції найчастіше траплялись у 2-й групі.

Обговорення

Відомо, що симпатична гіперактивність виникає вже на ранніх стадіях клінічного перебігу ХХН [15–17, 22]. Демонструючи прямий зв’язок із тяжкістю ниркової недостатності та будучи більш вираженою в термінальній стадії ХХН, симпатикотонічна еферентна й аферентна нейронна активність є ключовим медіатором підтримання та прогресування захворювання [10, 12, 15]. Підвищення активності симпатичного відділу ВНС у дорослих пацієнтів пов’язане з підвищеним ризиком серцево-судинної захворюваності та смертності [16, 21, 22] і не тільки сприяє гіпертонії, але також відіграє згубну роль у прогресуванні ХХН незалежно від підвищення артеріального тиску [14, 16]. На цей час визначено, що рівень артеріального тиску в дітей та підлітків більшою мірою, ніж у дорослих, залежить від вегетативного впливу центральної нервової системи [1]. Безумовно, ВВТ та ВР є маркерами фізіологічних резервів дитини, їх вивчення дозволяє скласти уявлення про гомеостатичні можливості організму, а ВЗД — про стан адаптивних механізмів.

У нашому дослідженні було з’ясовано, що пацієнти дитячого віку з ХЗН І–ІІІ стадією при визначенні ВВТ мають ознаки гіперсимпатикотонії. Причому в той час як у більшості пацієнтів з І стадією ХХН спостерігалась тенденція до централізації управлінням серцевим ритмом і напруження функціональних можливостей ССС, у хворих із ІІ–ІІІ стадією ХХН відбувалося вірогідно значуще підвищення тонусу симпатичного відділу зі зниженням тонусу парасимпатичного відділу ВНС, що вказувало на значну централізацію управління серцевим ритмом і напруження адаптаційно-пристосувальних механізмів.

Збільшення патологічних варіантів ВР та ВЗД у міру прогресування ХХН узгоджується з законом вихідного рівня Уайлдера: чим вищий рівень вихідної активності системи, тим слабкіше її реакція щодо збуджуючих подразників і тим сильніше її відповідь щодо подразників, які пригнічують [3]. Із прогресуванням ХХН гіперсимпатикотонічний варіант ВР змінюється на асимпатикотонічний, що підтверджує значне зниження рівня адаптаційно-пристосувального потенціалу. Ці відомості узгоджуються з попередніми дослідженнями, які були проведені у дітей із ХП [7].

У наш час фундаментальні дослідження підтверджують, що симпатичне перевантаження паралельне нирковій недостатності та може брати участь разом з іншими факторами у прогресуванні ХЗН [15]. Тобто вегетативний дисбаланс із гіперсимпатикотонією є першою сходинкою в нирковому континуумі. Симпатичний трафік логічно пов’язаний із трьома основними фізіологічними ознаками, визначеними як нирковий компонент кардіоренального синдрому: надлишкове вивільнення реніну, зрушення вправо у співвідношенні «тиск — натрійурез» та зниження ниркового кровотоку і ШКФ [21]. Ці три наслідки підвищеного симпатичного тонусу віщують підвищений рівень захворюваності та смертності серед дорослого населення з ХХН [13, 20, 21]. З іншого боку, сьогодні не викликає сумніву той факт, що дисфункція нирок є, по суті, незалежним фактором ризику і патогенетичним механізмом прискореного розвитку серцево-судинних захворювань [9]. Симпатична іннервація нирки підвищує реноваскулярний тонус і призводить до активації системи «ренін — ангіотензин — альдостерон» і підвищення реабсорбції натрію, що сприяє збільшенню об’єму позаклітинної рідини і підвищенню артеріального тиску [19].

Отримані нами результати свідчать, що під час прогресування ХЗН зростають рівні симпатикотонії. Наше дослідження також продемонструвало наявність взаємозв’язку між симпатикотонією та ШКФ у пацієнтів дитячого віку з ХЗН та mild to moderate (від легкого до помірного) зниженою функцією нирок.

Розуміння вкладу симпатичної нервової гіперактивності у розвиток і підтримання ниркового ураження може допомогти у профілактиці та лікуванні ХХН незалежно від її тяжкості і наявності термінальної ниркової недостатності [18].

Отже, перспективним напрямком подальших досліджень слід вважати розробку методів корекції та запобігання гіперсимпатикотонії у дітей на ранніх стадіях ХХН.

Висновки

Дослідження вегетативного гомеостазу виявляє зміни вегетативної регуляції у більшості хворих на хронічний пієлонефрит, що свідчить про порушення гомеостатичних можливостей організму.

Вихідний вегетативний тонус у хворих на хронічний пієлонефрит характеризується підвищенням активності тонусу симпатичного відділу вегетативної нервової системи, що демонструє напруження механізмів адаптації серцево-судинної системи та розглядається як ризик-фактор формування артеріальної гіпертензії.

Із прогресуванням хронічної хвороби нирок гіперсимпатикотонічний варіант вегетативної реактивності змінюється на асимпатикотонічний, що підтверджує значне зниження рівня адаптаційно-пристосувального потенціалу.

Для вегетативного забезпечення серцевої діяльності хворих на хронічний пієлонефрит характерне переважання патологічних варіантів, що свідчить про прогресуючу недостатність та виснаження адаптаційних ресурсів організму. Виявлені порушення диктують необхідність проведення комплексу медикаментозної і немедикаментозної корекції, спрямованої на відновлення вегетативного гомеостазу для запобігання ускладнень з боку серцево-судинної системи.

Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.


Список литературы

1. Безрук В.В. Нефрологічні аспекти артеріальної гіпертензії у дітей та підлітків / В.В. Безрук // Клінічна та експериментальна патологія. — 2013. — Т. 12, № 4(46). — С. 133-137.

2. Биянов А.Н. Кардиоритмография как метод формирования групп риска по развитию артериальной гипертензии у подростков /А.Н. Биянов, Л.В. Софронова, Е.В. Зубов // Современные технологии в медицине. — 2013. — № 5(1). — С. 110-112.

3. Вейн А.М., Вознесенская Т.Г., Воробьева О.В. Вегетативные расстройства: клиника, диагностика, лечение: Рук-во для врачей / Под ред. В.Л. Голубева. — М.: МИА, 2010. —
637 с.

4. Громнацька Н. М. Внутрішньосерцева гемодинаміка та вегетативний гомеостаз у дітей з метаболічним синдромом / Н.М. Громнацька // Современная педиатрия. — 2014. — № 6. — С. 80-84. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Sped_2014_6_20

5. Кондрашова В.Г. Стан вегетативного гомеостазу у дітей — мешканців радіоактивно забруднених територій з хронічною гастродуоденальною патологією / В.Г. Кондрашова, І.Є. Колпаков, В.Ю. Вдовенко та співавт. // Гігієна населених місць. — 2013. — Вип. 61. — С. 258-264. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gnm_2013_61_43

6. Майданник В.Г. Вегетативні дисфункції у дітей. Пароксизмальна вегетативна недостатність / В.Г. Майданник, І.О. Мітюряєва-Корнійко, Н.М. Кухта, А.В. Гнилоскуренко. — К.: Логос, 2017. — 300 с.

7. Масальцев А.К. Особенности психо-вегетативного статуса у детей с хроническим пиелонефритом / А.К. Масальцев, Е.Е. Мещерякова // Bulletin of Medical Internet Conferences (ISSN 2224-6150). — 2013. — Vol. 3. — Is. 2. — P. 328. https://medconfer.com/files/archive/2013-02/2013-02-376-T-2533.pdf

8. Негериш А.В. Вариабельность сердечного ритма школьников 10–11 лет в зависимости от содержания цинка, меди, кальция и стронция в организме / А.В. Негериш, С.Л. Тымченко, Е.В. Казачкина, Е.В. Евстафьева // Перинатология и педиатрия. — 2011. — № 3(47). — С. 53-56.

9. Подзолков В.И. Хроническая болезнь почек как мультидисциплинарная проблема современной медицины / В.И. Подзолков, А.Е. Брагина // Терапевтический архив. — 2018. — № 6. — С. 121-129. doi: 10.26442/terarkh2018906121-129.

10. Степанова Н. Гіперактивація симпатичної нервової системи у хворих на хронічну хворобу нирок: від патогенезу до лікування // Український журнал нефрології та діалізу. — 2013. — № 2(38). — .С. 56-64.

11. Тимофеева Е.П. Состояние вегетативной нервной системы у подростков 15–17 лет / Е.П. Тимофеева, Т.И. Рябиченко, Г.А. Скосырева, Т.В. Карцева // Российский вестник перинатологии и педиатрии. — 2016. —№ 61(4). — С. 82-87. https://doi.org/10.21508/1027-4065-2016-61-4-82-87

12. Burnstock G. Sympathetic innervation of the kidney in health and disease: Emphasis on the role of purinergic cotransmission G. Burnstock, A. Loesch // Auton. Neurosci. — 2017. — 204. — 4-16. doi: 10.1016/j.autneu.2016.05.007. Epub 2016 May 31.

13. Coffman T.M. The inextricable role of the kidney in hypertension / T.M. Coffman // J. Clin. Invest. — 2014. — 124(6). — 2341-7. doi: 10.1172/JCI72274.

14. Ewen S. The sympathetic nervous system in chronic kidney disease / S. Ewen, C. Ukena, D. Linz, R.E. Schmieder, M. Böhm, F. Mahfoud // Curr. Hypertens. Rep. — 2013. — 15(4). — 370-6. doi: 10.1007/s11906-013-0365-0.

15. Grassi G. Early sympathetic activation in the initial clinical stages of chronic renal failure / G. Grassi, F. Quarti-Trevano, G. Seravalle et al. // Hypertension. — 2011. — 57(4). — 846-51. doi: 10.1161/hypertensionaha.110.164780.

16. Kaur J. Sympathetic Overactivity in Chronic Kidney Disease: Consequences and Mechanisms /J. Kaur, B.E. Young, P.J. Fadel // Int. J. Mol. Sci. 2017. — 18(8). doi: 10.3390/ijms18081682.

17. Kiuchi M.G. Chronic kidney disease and risk factors responsible for sudden cardiac death: a whiff of hope? / M.G. Kiuchi, D.Jr. Mion // Kidney Res. Clin. Pract. — 2016. — 35(1). — 3-9. doi: 10.1016/j.krcp.2015.11.003.

18. Masuo K. The role of sympathetic nervous activity in renal injury and end-stage renal disease / K. Masuo, G.W. Lambert, M.D. Esler, H. Rakugi, T. Ogihara, M.P. Schlaich // Hypertens. Res. — 2010. — 33(6). — 521-8. doi: 10.1038/hr.2010.35.

19. Park J. Cardiovascular Risk in Chronic Kidney Disease: Role of the Sympathetic Nervous System / J. Park // Cardiol. Res. Pract. — 2012. — 2012. — 319432. doi: 10.1155/2012/319432.

20. Phillips J.K. Role of renal nerves in normal and pathophysiological conditions / J.K. Phillips, R.R. Campos // Auton Neurosci. — 2017. — 204. — 1-3. doi: 10.1016/j.autneu.2016.12.003. Epub 2016 Dec 13. No abstract available.

21. Sobotka P.A. Sympatho-renal axis in chronic disease / P.A. Sobotka, F.M. Mahfoud, P.S. Uta, C. Hoppe, M. Böhm, H. Krum // Clin. Res. Cardiol. — 2011. — 100(12). — 1049-1057. doi: 10.1007/s00392-011-0335-y.

22. Vink E.E. Sympathetic hyperactivity in chronic kidney disease: pathophysiology and (new) treatment options / Vink E.E., R.L. de Jager, P.J. Blankestijn // Curr. Hypertens. Rep. — 2013. — 15(2). — 95-101. doi: 10.1007/s11906-013-0328-5.


Вернуться к номеру