Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" №16 (677), 2018

Back to issue

Майбутнє державне медичне страхування — єдина реальна альтернатива доступному комплексному лікуванню людей

Authors: Петнегазі Дезидерій
к.м.н., лікар-хірург, заслужений лікар України
Петнегазі Софія – психолог

Sections: Specialist manual

print version

Створення умов для лікування хворих громадян є однією з найважливіших соціально-економічних програм в усіх розвинутих країнах світу. Цю функцію виконують страхові компанії різних форм і рівнів, які оплачують вартість наданих медичних послуг установам охорони здоров’я й приватним лікарям зі страхових внесків, що регулярно надходять у фонд від роботодавців, працівників та інших бажаючих.
Історія розвитку медичного страхування бере свій початок із ХVII століття, коли в Німеччині ремісники організували перші страхові каси для оплати медичного страхування, що забезпечувало медичні послуги працівникам і членам їхніх сімей. Існуюче на сьогодні в економічно розвинених країнах світу медичне страхування, хоч і працює на бізнесових засадах, по суті своїй є ефективним. На превеликий жаль, наші складні соціально-економічні умови й відсутність відповідної інфраструктури не дозволяють перейти зараз на таку форму страхування. Незважаючи на це, бажання бути здоровим і мати можливість лікуватись у випадку захворювання об’єднує всю націю незалежно від поглядів на життя й психологічного стану. Тому, на нашу думку, для досягнення визначеної мети ми повинні йти принципово іншим шляхом.
Спроби реформування медицини, розпочаті в минулі роки, як і нинішні, очікуваного ефекту не дали й не дають. Стан здоров’я населення і далі викликає занепокоєння. Логіка окремих вжитих заходів часом не зрозуміла й не відповідає здоровому глузду. Будь-яка реформа може досягнути своєї мети тільки в тому випадку, коли вона вигідна державі й позитивно сприймається населенням. Наша медицина, яка ще не має інфраструктури, потрібної для сучасного розвитку на шляху пошуку кращих для себе умов, проходить зараз стадію так званого дикого капіталізму. Це підтверджується безконтрольною появою численних сучасних дорогих діагностичних і лікувальних центрів, приватних лікувальних закладів тощо, недоступних для пересічних громадян. Хоч вони й показують напрямок подальшого розвитку лікувально-діагностичних можливостей нашої медицини, оцінка комерційної діяльності цих закладів на даний час із боку населення, м’яко кажучи, неоднозначна.
Після Другої світової війни минуло понад 70 років. За цей період змінилися три людські покоління з різним світоглядом і різними поглядами на життя. Психологічний стан старшого покоління й частково середнього позначений певною ностальгією щодо безоплатного лікування в минулому, хоч і низької якості. У тих країнах, де на потреби медицини виділялось понад шість відсотків ВВП, вона отримала можливість користуватися досягненнями науково-технічного прогресу й стала високорозвинутою й ефективною. У Радянському Союзі, у якому кібернетика вважалась псевдонаукою, а генетика ґрунтувалася тільки на принципах мічуринського вчення, рівень медичної науки, незважаючи на окремі позитивні моменти, призвів до відставання від країн Заходу мінімум на чверть століття. На жаль, на шляху демократичного розвитку держави весь час виникають нові виклики, що не дозволяють виділяти вкрай потрібні кошти для подолання незадовільного стану здоров’я нашого народу. Для цього потрібні величезні фінансові ресурси, яких зараз немає, і медицина полишена на подальше самовиживання. Виходу з цього стану може посприяти тільки економічне зростання з новими робочими місцями й гідною зарплатою, з іншими можливими джерелами фінансування.
А далі формується своєрідний ланцюжок. Для піднесення економіки потрібні фізично й психологічно здорові люди, у першу чергу з числа тих, які не виїхали в інші країни з матеріальних міркувань, щоб працювати, навіть на шкоду своєму здоров’ю, на економіку інших держав, у яких вони сприймаються як люди другого сорту. Потрібно припинити постійне зомбування людей через засоби масової інформації та іншими шляхами, що часто призводить до стресових ситуацій і розвитку депресивного стану. Психологічний комфорт населення — дуже важливий аспект, що впливає на загальне його благополуччя й працездатність у цілому. Не є таємницею, що українці — інтенсивно старіюча європейська нація, у країні зростають стресові ситуації, що негативно впливають на здоров’я населення.
Досягнення приватної медицини, що практично базується на ринкових відносинах, не вирішують назрілу проблему загального оздоровлення незахищених верств населення. Глибокий і всебічний аналіз сучасного стану нашої медицини свідчить про те, що тільки перехід на загальне державне медичне страхування може допомогти вирішити цю найважливішу й дуже складну національну проблему. Зацікавленим органам влади та всім практично мислячим людям із позитивним поглядом на світ зрозуміло, що в наших економічних умовах це є надважким завданням, але альтернативи немає. Тільки фізично здорові, психологічно врівноважені люди здатні підняти економіку держави на той рівень, без якого перехід на державне медичне страхування в повному обсязі на даний час неможливий.
Дозволимо собі підкреслити: всезагальне обов’язкове медичне страхування є безальтернативною справою, що на сьогодні неможлива без широкої всенародної участі. Не секрет, що перехід на державне медичне страхування всього населення в першу чергу вимагає великих матеріальних внесків. Створення базового страхового фонду й організація його роботи неможливі без участі кваліфікованих економістів, юристів, науковців, членів профільного комітету Верховної Ради, Міністерства охорони здоров’я та досвідчених організаторів практичної медицини.
Нинішнє покоління наших громадян, на жаль, тільки у випадку захворювання зможе зрозуміти вигоду безоплатної медицини. Це стосується й тих наших співвітчизників, кого нелегка доля змусила податись працювати за кордон і, відповідно, втрачати своє дорогоцінне здоров’я, яке без медичного страхування часто важко відновити, навіть за великі кошти. Необхідна зміна поглядів і психологічна перебудова суспільства зверху донизу, щоб воно зрозуміло важливість і необхідність медичного страхування. Тільки загальнодержавне обов’язкове медичне страхування, як альтернатива так званій безоплатній медицині в минулому, забезпечить реальний вихід із нинішнього стану. Але перехід до цієї форми охорони здоров’я, нової для нашого суспільства, неможливо здійснити «за щучиним велінням». Крім доброї волі влади й незалежно від подальшої долі розпочатого реформування для страхового фонду потрібні великі кошти, яких зараз не вистачає.
Тож постає питання: де їх взяти, з чого розпочати?
За законами логіки, у переході на медичне страхування, крім населення, у першу чергу зацікавлена держава. Тому й першим донором державного фонду повинна стати саме вона. Для організації роботи цього страхового фонду не потрібно винаходити велосипед, достатньо нашим економістам вивчити досвід успішно функціонуючих аналогічних закордонних компаній. У затвердженому Державному бюджеті на 2019 рік на потреби охорони здоров’я України виділено понад 37 млрд грн. На нашу думку, після виділення коштів на заробітну плату медичним працівникам, оплату комунальних послуг для медзакладів, лікування дітей, онкологічних хворих і вирішення інших гострих проблем залишки фінансів було б доцільно перевести в базовий фонд страхування.
Другим матеріальним джерелом фонду страхування мають бути роботодавці й самі працівники, які будуть вносити на початку по 3–4 % з отримуваної зарплати. Ще одними донорами могли би стати мільйони наших людей, які працюють за кордоном. Вони могли б стати акціонерами страхової компанії й отримувати в майбутньому відповідні дивіденди. Вартий уваги випуск цільових облігацій грошового займу. З огляду на умови децентралізації, що проводиться в державі, місцеві громади отримують певні бюджетні й позабюджетні надходження. Тож вони також могли б стати ще одним донором медичного страхового фонду, регулярно вносячи можливі кошти для страхування незахищених верств населення.
У далекому минулому України був період, що славився доброчинністю забезпечених громадян, які робили пожертви на лікування незаможних співвітчизників. У наш неоднозначний час також є багато заможних людей, чиї статки виникли завдяки їх вдалій діяльності або праці багатьох інших людей. Думається, що ті громадяни, які задекларували щорічні доходи в сумі понад мільйон, своїми добровільними внесками можуть суттєво збільшити фонд медичного страхування. Цей їх вчинок був би позитивно оцінений державою і пересічними громадянами загалом. Уже древні мудреці, характеризуючи людські стосунки, писали: Homo homini lupus est, що в перекладі означає: «Людина людині — вовк». Від цього визначення наш період далеко не відійшов. На жаль, коригування менталітету й психологічного стану наших сучасників — невдячна справа, але вона потрібна і нині, і в майбутньому.
Зараз необхідно врахувати відсутність близької можливості вивести охорону здоров’я населення з неблагополучного стану. Його причинами є різкий перекіс у бік приватизації з ринковими відносинами, фінансова неспроможність більшої частини хворих оплатити високу вартість медичних послуг із дорогими медикаментами й відсутність відчутного ефекту від заходів минулого і сучасного реформування. На нашу думку, єдиним реальним кроком у цій справі буде терміновий перехід практично вже платної в нас медицини (безоплатної в минулому) на коштовну альтернативу, ім’я якої — обов’язкове державне медичне страхування.
Перехід на обов’язкове державне медичне страхування, імовірно, відбуватиметься поетапно, залежно від темпів регулярного фінансового наповнення страхового фонду. У зв’язку з цим страхові поліси, що будуть видаватися населенню, матимуть різні кольори, які означатимуть поетапно зростаючі відсотки оплати вартості отриманої хворим медичної послуги — від 50 до 75 і 100 %. Вважаємо, що громадян, які не обмежені фінансовими можливостями, крім державного страхування, доцільно наділити правом користуватися послугами приватних страхових компаній. Немає сумніву, що шлях до втілення медичного страхування не буде встелений пелюстками троянд, тим більше що в нашому суспільстві є окремі особи, яких існуючий гібридний стан у медицині задовольняє. Автори цих рядків не претендують на безальтернативність висловлених думок, але були би вдячні за їх використання.


Back to issue