


Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
UkraineNeuroGlobal
UkraineCardioGlobal
Сучасні тренди діагностики і лікування в стоматології
Актуальні інфекційні захворювання
Травма та її наслідки
UkraineOncoGlobal
Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий
UkrainePediatricGlobal
Національна школа терапевтів України
день перший
день другий
день третій
Жінка та війна: формули виживання
Коморбідний ендокринологічний пацієнт
Український журнал хірургії 3 (34) 2017
Повернутися до номеру
Результати місцевого лікування післяопераційних ран у хворих із гострим парапроктитом
Автори: Новицький О.В., Шевчук І.М., Шаповал А.Л., Садовий І.Я.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна
Рубрики: Хірургія
Розділи: Клінічні дослідження
Версія для друку
Актуальність. У хворих, прооперованих з причини гострого парапроктиту, ведення післяопераційного періоду має свої особливості. Головна з них та, що топографо-анатомічна будова промежинної зони неповною мірою дозволяє провести механічну некректомію в межах здорових тканин. Мета: оцінити ефективність застосування мазей ацербін та офлокаїн в однієї групи хворих та левомеколь — в іншої групи хворих при місцевому лікуванні операційних ран після гострого парапроктиту. Матеріали та методи. Для місцевого лікування ран промежини в першу фазу ранового процесу у хворих основної групи з першої доби після операції застосовували мазь ацербін. Одночасно для місцевого лікування рани каналу відхідника у цих хворих застосовували мазь офлокаїн. У групі порівняння місцеве лікування гнійних ран промежини та анального каналу у ці ж терміни проводили мазями левомеколь чи левосин. Оцінюючи місцеві ознаки перебігу гнійно-деструктивного процесу, брали до уваги результати цитологічного та бактеріологічного дослідження. Результати. Ліквідація мікробного забруднення ран у хворих основної групи проходила більш інтенсивно, ніж в групі порівняння. На 7-му — 10-ту добу місцевого лікування повна бактеріологічна санація ран відбулась у 35,7 % пацієнтів основної групи. У контрольній групі повна бактеріологічна санація ран відбулась лише в 17,2 % пацієнтів, що в 2,1 раза менше, ніж в основної групи хворих. Перехід ранового процесу в другу фазу у хворих основної групи спостерігався на 7-му — 9-ту добу, а в контрольній групі проходив на 9–11-ту добу. За нашими даними, перебування хворих групи порівняння у стаціонарі становило в середньому 19,70 ± 0,43 доби, в основній групі — 14,8 ± 0,6 доби (р < 0,01). Висновки. При місцевому лікуванні ран у хворих, оперованих з причини гострого парапроктиту, диференційованим застосування мазей ацербін та офлокаїн істотно пришвидшився перебіг ранового процесу і покращилися результати лікування хворих.
Актуальность. У больных, оперированных по причине острого парапроктита, ведение послеоперационного периода имеет свои особенности. Главная из них та, что топографо-анатомическое строение промежностной зоны в неполной мере позволяет провести механическую некрэктомию в пределах здоровых тканей. Цель работы: оценить эффективность применения мазей ацербин и офлокаин в одной группе больных и левомеколь — в другой группе больных при местном лечении операционных ран после острого парапроктита. Материалы и методы. Для местного лечения ран промежности в первую фазу раневого процесса у больных основной группы с первых суток после операции применяли мазь ацербин. Одновременно для местного лечения раны анального канала у этих больных применяли мазь офлокаин. В группе сравнения местное лечение гнойных ран промежности и анального канала в этой же сроки проводили мазями левомеколь или левосин. Оценивая местные признаки течения гнойно-деструктивного процесса, принимали во внимание результаты цитологического и бактериологического исследования. Результаты. Ликвидация микробного загрязнения ран у больных основной группы проходила более интенсивно, чем в группе сравнения. На 7–10-е сутки местного лечения полная бактериологическая санация ран состоялась в 35,7 % пациентов основной группы. В контрольной группе полная бактериологическая санация ран состоялась лишь у 17,2 % пациентов, что в 2,1 раза меньше, чем у основной группы больных. Переход раневого процесса во вторую фазу у больных основной группы наблюдался на 7–9-е сутки, а в контрольной группе проходил на 9–11-е сутки. По нашим данным, пребывание больных группы сравнения в стационаре составило в среднем 19,70 ± 0,43 суток, в основной группе — 14,8 ± 0,6 суток (р < 0,01). Выводы. При местном лечении ран у больных, оперированных по причине острого парапроктита, дифференцированным применением мазей ацербин и офлокаин существенно ускорилось течение раневого процесса и улучшились результаты лечения больных.
Background. In patients operated for acute paraproctitis, the postoperative period has its own peculiarities. The main of them is that topographiсal anatomy of perineal zone allows performing mechanical necrectomy to the limits of healthy tissues only in part. The purpose of our study was to evaluate the effectiveness of using acerbin and oflocain ointments in one group and levomekol in another group of patients during local treatment of surgical wounds after acute paraproctitis. Materials and methods. For local treatment of perineal wounds in the first phase of the wound process, patients of the main group from the first day after the operation used acerbin in ointment. At the same time, oflocain ointment was used in these patients for local treatment of anal canal. In comparison group, local treatment of purulent wounds of the perineum and anal canal was carried out with levomekol or levosin in ointments. When evaluating the local signs of the course of purulent-destructive process, we have took into account the results of cytological and bacteriological studies. Results. Elimination of microbial contamination of wounds in patients of the main group was more intense than in the comparison group. After 7–10 days of local treatment, complete bacteriological wound healing occurred in 35.7 % of patients in the main group. In the control group, complete bacteriological wound healing occurred only in 17.2 % of patients, which is 2.1 times less than in the main group of patients. The transition of the wound process to the second phase in patients of the main group was observed after 7–9 days, and in the control group it was after 9–11 days. According to our data, patients in the comparison group were staying in the hospital for 19.70 ± 0.43 days, in the main group — 14.8 ± 0.6 days (p < 0.01). Conclusions. Application of acerbin and oflocain in ointments during the local treatment of wounds in patients after surgery for acute paraproctitis substantially accelerated wound healing and improved the results of treatment.
гострий парапроктит; післяопераційні рани промежини та анального каналу; колонієутворююча одиниця
острый парапроктит; послеоперационные раны промежности и анального канала; колониеобразующая единица
acute paraproctitis; postoperative wounds of the perineum and anal canal; colony-forming unit