Статтю опубліковано на с. 70-73
Постановка проблеми
Травма грудної клітки є однією з провідних медико-соціальних проблем сучасності. У структурі загального травматизму торакальна травма становить 8–15 %, а смертність у результаті цієї травми — 55–75 % [2, 3, 7].
Найбільший інтерес становить закрита травма грудної клітки в постраждалих із поєднаними пошкодженнями та політравмою. У загальній структурі політравми торакальний компонент становить від 30 до 62 %, а серед загиблих e 25–50 % випадків саме травма грудної клітки є безпосередньою причиною смерті [1, 2, 5, 6].
Вертеброторакальні пошкодження належать до найбільш тяжких поєднаних травм і призводять до високої летальності та інвалідізації постраждалих [4], тому дана проблема лишається надзвичайно актуальною.
Матеріали та методи дослідження
Нами було досліджено 157 випадків вертеброторакальних пошкоджень у постраждалих, які знаходилися на лікуванні в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги в період з 2010 по 2015 рік. Було вивчено основні клініко-нозологічні характеристики. Аналіз та розрахунки проводилися згідно з критеріями та вимогами доказової медицини за допомогою комп’ютерних технологій.
Результати дослідження та їх обговорення
Серед постраждалих із вертеброторакальною травмою торакальний компонент був представлений як пошкодженнями грудної стінки, так і пошкодженням органів та структур грудної клітки, а також їх поєднанням.
Пошкодження грудної стінки були представлені забоєм, пошкодженням грудинно-реберного каркасу (перелом ребер, перелом грудини) та пошкодженням інших структур грудної стінки (розрив м’язів, зв’язок, судин тощо). До пошкоджень органів та структур грудної клітки належать пошкодження легень, серця та інших органів середостіння, діафрагми.
Розподіл масиву дослідження за ознакою сторони торакального пошкодження в результативних групах наведено в табл. 1.
Аналіз даних, що наведено в табл. 1, дозволяє встановити, що існує дисипація розподілу в результативних групах за ознакою сторони торакального пошкодження. Так, у результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу найчастіше спостерігаються правобічні пошкодження, що становлять 36,5 % у даній результативній групі. На другому ранговому місці знаходяться двобічні пошкодження, що становлять 34,1 % у даній результативній групі. На третьому ранговому місці — лівобічні пошкодження, що спостерігалися в 29,4 % випадків.
У результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу на першому ранговому місці знаходяться двобічні пошкодження, що становлять 61,3 %. На другому ранговому місці — лівобічні пошкодження — 22,6 %. На третьому — правобічні пошкодження — 16,1 %.
У загальному масиві дослідження, як і в результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу, найчастіше спостерігаються двобічні пошкодження, що становлять 39,5 % у даній результативній групі. На другому ранговому місці знаходяться правобічні пошкодження — 32,5 % даного масиву. На третьому ранговому місці — лівобічні пошкодження — 28 % випадків.
Розподіл масиву дослідження за ознакою пошкодження грудинно-реберного каркасу в результативних групах наведено в табл. 2.
Як свідчить аналіз даних, що наведено в табл. 2, у результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу в третини постраждалих (33,3 %) із вертеброторакальною травмою пошкоджень грудинно-реберного каркасу не спостерігалося. Серед пошкоджень грудинно-реберного каркасу найчастіше спостерігалося пошкодження 1–2 ребер із показником 29,4 %, друге рангове місце займають пошкодження 3–4 ребер із показником 13,3 %, третє — пошкодження грудини із показником 9,5 %, четверте — пошкодження більше 6 ребер із показником 7,9 %, п’яте — пошкодження 5–6 ребер із показником 5,6 %. Також слід відмітити, що в 5 (4 %) постраждалих в групі з позитивним перебігом травматичного процесу відмічено поєднання перелому грудини з переломами ребер.
У результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу серед пошкоджень грудинно-реберного каркасу найчастіше спостерігалося пошкодження 1–2 та більше 6 ребер із показником 25,8 %, друге рангове місце займають пошкодження 3–4 ребер із показником 22,6 %, третє — пошкодження грудини із показником 16,1 %, четверте — пошкодження 5–6 ребер із показником 12,9 %. Також варто зауважити, що в 3 (9,7 %) постраждалих в групі з негативним перебігом травматичного процесу відмічено поєднання перелому грудини з переломами ребер. Не спостерігалося пошкоджень грудинно-реберного каркасу в 2 (6,5 %) постраждалих даної групи.
У загальному масиві дослідження серед пошкоджень грудинно-реберного каркасу найчастіше спостерігалося пошкодження 1–2 ребер із показником 28,7 %, друге рангове місце займають пошкодження 3–4 ребер із показником 19,1 %, третє — пошкодження більше 6 ребер із показником 11,5 %, четверте — пошкодження грудини із показником 10,8 %, п’яте — пошкодження 5–6 ребер із показником 7,0 %. У 8 (5,1 %) постраждалих було поєднання перелому грудини з переломами ребер. Не спостерігалося пошкоджень грудинно-реберного каркасу в 44 (28,0 %) постраждалих даного масиву.
Верифікація пошкоджень органів та структур грудної клітки є досить складним процесом і не завжди можлива, особливо в постраждалих із поєднаними пошкодженнями. Набагато простіше діагностувати ранні плевральні ускладнення торакальної травми, які виникають при пошкодженні органів та структур грудної клітки.
Розподіл масиву дослідження за ознакою наявності ранніх плевральних ускладнень торакальної травми в результативних групах наведено в табл. 3.
Аналіз даних, що наведено в табл. 3, дозволяє стверджувати, що в результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу ранні плевральні ускладнення торакальної травми спостерігалися в 30,2 % випадків. Серед ранніх плевральних ускладнень торакальної травми найчастіше спостерігався гемопневмоторакс із показником 15,1 %, гемоторакс відмічено в 9,5 %, пневмоторакс — в 5,6 %.
У результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу ранні плевральні ускладнення торакальної травми спостерігалися майже в половини (48,42 %) випадків. Найчастіше спостерігався гемоторакс із показником 22,6 %, гемопневмоторакс відмічено в 19,4 % випадків, пневмоторакс — в 6,5 %.
У загальному масиві дослідження ранні плевральні ускладнення торакальної травми відмічалися в третині (33,8 %) випадків. Найчастіше спостерігався гемопневмоторакс із показником 15,9 %, гемоторакс відмічено в 12,1 %, пневмоторакс — в 5,7 %.
Серед пошкоджень органів та структур грудної клітки забій легень верифіковано в 48 (30,6 %) випадках, у результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу — у 33 (26,2 %) випадках, у результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу — у 15 (48,4 %) випадках. Забій серця верифіковано в 23 (14,6 %) випадках, у результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу — у 15 (11,9 %) випадках, у результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу — у 8 (25,8 %) випадках.
Висновки
1. У постраждалих із вертеброторакальною травмою найбільш часто відмічаються двобічні пошкодження (39,5 %) грудної клітки. Лівобічні та правобічні торакальні пошкодження майже рівнозначні (28 та 32,5 % відповідно).
2. Пошкодження грудини спостерігалося в 10,8 %, 1–2 ребер — у 28,7 %, 3–4 ребер — у 19,1 %, 5–6 ребер — у 7,0 %, більше 6 ребер — в 11,5 %. У 5,1 % випадків було поєднання перелому грудини з переломами ребер. Не спостерігалося пошкоджень грудинно-реберного каркасу в 28,0 % випадків.
3. Ранні плевральні ускладнення торакальної травми спостерігалися в 33,8 % випадків. Найчастіше спостерігалися гемопневмоторакс — у 15,9 %, гемоторакс — у 12,1 %, пневмоторакс — у 5,7 %.
4. Проблема вертеброторакальних пошкоджень є досить складною та значущою в медицині. Потребують уточнення та подальшого вивчення клініко-нозологічні характеристики вертебрального компонента вертеброторакальної травми.
/71.jpg)
/72.jpg)