Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



UkrainePediatricGlobal

UkrainePediatricGlobal

Журнал «Здоровье ребенка» 3 (38) 2012

Вернуться к номеру

Генетичні предиктори розвитку недіабетичних кетоацидозів у дітей на тлі інфекційних діарей

Авторы: Леньга В.Р., Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Автор статті показує особливості розподілу антигенів крові системи АВО, MN, P і гаптоглобіну серед дітей із інфекційними діареями та розвитком на їх тлі недіабетичних кетоацидозів. Вірогідно частіше у дітей із розвитком недіабетичних кетоацидозів зустрічались носії антигену М системи MN та асоціація антигенів B(III)P(+)N.

The data of distribution of blood antigens of ABO, MN, P systems and haptoglobin in children with non-diabetic ketoacidosis against the acute diarrhea are presented in the article. The carriers of M antigen of MN system and B(III)P(+)N significantly prevail in children with non-diabetic ketoacidosis.

Автор статьи показывает особенности распределения антигенов крови системы АВО, MN, P и гаптоглобина среди детей с инфекционными диареями и развитием на их фоне недиабетических кетоацидозов. Достоверно чаще у детей с развитием недиабетических кетоацидозов встречались носители антигена M системы MN и ассоциация антигенов B(III)P(+)N.


Ключевые слова

Діти, недіабетичний кетоацидоз, генетичні маркери крові, антигени системи АВО, MN, P, сироваткові антигени системи гаптоглобіну.

children, non-diabetic ketoacidosis, genetic blood markers, antigens of ABO, MN and P systems, serum antigens of haptoglobin system.

дети, недиабетический кетоацидоз, генетические маркеры крови, антигены системы АВО, MN, P, сывороточные антигены системы гаптоглобина.

Вступ

Клінічна імуногенетика приділяє велику увагу вивченню розподілу генетично детермінованих антигенів при соматичних та інфекційних захворюваннях у дітей. Дані типування дозволяють використовувати їх як маркери ризику виникнення патологічних станів та особливостей їх клінічного перебігу [1, 2, 5, 6]. Відомо, що імунна відповідь, її сила, специфічність, динаміка генетично детерміновані, тому актуальним є пошук генетичних факторів, асоційованих із певними захворюваннями. Такими факторами в першу чергу є антигени імунної системи — це антигени еритроцитів і лейкоцитів. Відомо понад 20 систем еритроцитарних антигенів, зв’язок яких із захворюваннями вивчається й досі [8, 10].

Еритроцитарні антигени — фактори найбільшого пристосування організму до виживання в зовнішньому середовищі. Успіхи сучасної генетики дозволили висунути гіпотезу, що стосується зв’язку антигенів крові та хвороб людини [9]. Рядом робіт вітчизняних авторів доведений взаємозв’язок детермінант груп крові системи АВО з коагуляційною активністю фактора VІІІ при хворобі Віллебранда [1], розвитком очної форми токсоплазмозу [5], хронічним гепатитом С [2, 7].

В останнє десятиріччя зросла проблема недіабетичних кетоацидозів (НДК) у педіатрії як одного з універсальних метаболічних розладів, що спостерігається при широкому колі патологічних станів у дітей [4]. Тому пошук генетично детермінованих антигенів схильності до розвитку НДК у дітей на тлі соматичної та інфекційної патології є актуальним.

Матеріали і методи

Для визначення можливостей використання еритроцитарних антигенів як маркерів ризику виникнення недіабетичних кетоацидозів у дітей на тлі інфекційних діарей виконувався порівняльний аналіз їх розподілу серед хворих дітей із наявністю НДК (n = 72) та у дітей із інфекційними діареями без НДК (n = 52). Серед них еритроцитарні антигени крові системи АВО і Rh-фактора досліджувались у 72 дітей з НДК, антигени системи Р і MN — у 49 дітей, сироваткові антигени системи гаптоглобіну (Hp) — у 61 дитини. У подальшому проводився аналіз розподілу як окремо взятих антигенів, так і їх 2-, 3-, 4- і 5-компонентних асоціативних систем.

Еритроцитарні антигени крові системи АВО та Rh визначались реакцією аглютинації з моноклональними антитілами. Антигени системи MN і P за допомогою реакції аглютинації з типоспецифічними сироватками анти-M, анти-N, анти-P, сироваткові антигени системи гаптоглобіну методом електрофорезу в крохмально-агаровому гелі [5].

Для з’ясування загальної тенденції в розподілі антигенів крові у дітей із НДК на тлі інфекційних діарей порівняно з дітьми, у яких хвороба перебігала без розвитку НДК, використали метод B. Wolf, вираховуючи при цьому показник відносного ризику RR. Міру зв’язку між частотою розподілу антигенів у групі хворих дітей із НДК і в групі дітей без НДК та її відносну значущість оцінювали за допомогою критерію Пірсона c2 [3].

Результати дослідження та їх обговорення

У табл. 1 продемонстровано розподіл еритроцитарних антигенів крові системи АВО і Rh-фактора серед хворих дітей із НДК на тлі інфекційних діарей та у дітей без НДК.

Дані табл. 1 свідчать, що серед дітей із НДК частіше зустрічались носії антигенів A(II) (RR = 1,60), AB(IV) (RR = 4,03) системи АВО, а також антигену Rh(–) системи Rh-фактора (RR = 2,12). Однак вказані особливості розподілу цих антигенів є статистично невірогідними (p > 0,05). Разом із тим спостерігається статистично вагома закономірність (p < 0,01) зменшення частоти носіїв антигену 0(I) (RR = 0,33), що може використовуватись як маркер стану відносної резистентності у виникненні НДК у дітей на тлі інфекційних діарей.

У табл. 2 продемонстровано розподіл антигенів системи MN серед 49 хворих дітей із НДК на тлі інфекційних діарей та у 52 хворих дітей без НДК. Дані табл. 2 свідчать, що серед дітей із НДК вірогідно частіше зустрічались носії антигену M (p < 0,05) зі зростанням коефіцієнту узгодженості Пірсона до 5,19, тобто антиген M може бути використаний як маркер ризику виникнення НДК у дітей на тлі інфекційних діарей (RR = 2,57).

У табл. 3 показано розподіл 2-компонентних асоціацій антигенів систем АВО i Rh-фактора у дітей із НДК та без НДК на тлі інфекційних діарей. Сумарний рівень ризику, що маркується одразу кількома антигенами, є більш точним і інформативним. У зв’язку з цим нами вивчено можливі багатокомпонентні антигенні асоціативні системи названих вище антигенів.

Дані табл. 3 свідчать, що антиген 0(I) у поєднанні з антигеном Rh(+) більш доцільно використовувати як маркер стану відносної резистентності щодо виникнення НДК у дітей на тлі інфекційних діарей у зв’язку з подальшим зниженням рівня коефіцієнту відносного ризику до 0,26 (p < 0,01).

Розподіл 2-компонентних асоціацій антигенів систем ABO i P серед дітей із НДК та без НДК подано в табл. 4.

Отримані дані свідчать, що частота носійства у дітей із НДК асоціації антигенів 0(І)Р(+) зменшується до 18,4 % порівняно з 36,5 % дітей без НДК, тому згадана асоціація може використовуватись як маркер стану відносної резистентності у відношенні виникнення у дітей із НДК на тлі інфекційних діарей з коефіцієнтом відносного ризику 0,39 (p < 0,05).

Носійство асоціацій антигенів AB(ІV)Р(–) та B(ІII)Р(–) серед дітей із НДК не зустрічається взагалі, тому дані асоціації можуть вірогідно (p < 0,05) використовуватись як маркер відносної резистентності щодо виникнення у дітей із НДК на тлі інфекційних діарей.

Міжлокусну взаємодію антигенів та її вплив на сумарний рівень ризику виникнення хвороби можна спостерігати на прикладі особливостей розподілу 2-компонентних асоціацій антигенів систем ABO i MN серед дітей із розвитком та без розвитку НДК, що подані в табл. 5.

Отримані дані свідчать, що асоціація антигенів (0(І)МN) у дітей без НДК зустрічається значно частіше (p < 0,05), ніж серед дітей із НДК (21,2 і 8,2 % відповідно), тому дана асоціація може використовуватись як маркер стану відносної резистентності щодо виникнення у дітей із НДК на тлі інфекційних діарей із рівнем коефіцієнту відносного ризику Вульфа (RR = 0,33; p < 0,05).

Розподіл 2-компонентних асоціацій антигенів систем ABO i гаптоглобіну подано у табл. 6.

Рівномірний розподіл усіх трьох класів гаптоглобінів — Hp1-1, Hp2-1 і Hp2-2 при асоціації з антигеном стану відносної резистентності 0(І) серед дітей із НДК і без НДК на тлі інфекційних діарей вірогідно змінюється (p < 0,01) лише в одному випадку з трьох — для гаптоглобіну Hp2-2 (RR = 0,11; p < 0,01). Коефіцієнт відносного ризику Вульфа зменшився в 3 рази. Отже, асоціація антигенів 0(I)Hp2-2 може бути також маркером стану відносної резистентності щодо розвитку у дітей із НДК.

Слід відзначити, що рівень коефіцієнту відносного ризику Вульфа для дітей із НДК на тлі інфекційних діарей, які є носіями антигену 0(І), моделюється носійством антигенів Hp2-2, Rh(+), MN, P(+), що продемонстровано на рис. 1. Виявлені асоціації антигенів — 0(I)Hp2-2, 0(I)Rh(+), 0(I)MN, 0(I)P(+) можна статистично вірогідно (p < 0,05) використовувати як маркери стану відносної резистентності щодо розвитку НДК у дітей на тлі інфекційних діарей із різними рівнями коефіцієнту відносного ризику (RR = 0,11, 0,26, 0,33 і 0,39 відповідно).

Наявність вірогідної відмінності у розподілі окремих еритроцитарних і сироваткових антигенів у хворих дітей із НДК спонукало нас до аналізу багатокомпонентних асоціацій антигенів крові, або гаплотипів. Проведення такого дослідження дає можливість виділити з усіх комбінацій ряд маркерів, що маніфестують схильність або резистентність до виникнення НДК. Усі асоціації були розподілені на 4 групи, що відрізнялись між собою наявністю в якості провідного антигену 0(I), А(II), В(III), АВ(IV) системи АВ0.

Найбільш високий критерій відносного ризику виникнення у дітей із НДК на тлі інфекційних діарей встановлено при розгляді трикомпонентної асоціації, до якої відноситься асоціація антигенів B(III)P(+)N із рівнем коефіцієнту відносного ризику Вульфа RR = 7,12 (p < 0,01).

Вивчення 4- та 5-компонентних асоціативних систем не виявило маркерів стану відносного ризику щодо виникнення НДК.

Отже, отримані дані безумовно свідчать про наявність спадкових передумов щодо виникнення НДК на тлі інфекційних діарей.

Висновки

1. У носіїв антигену М системи MN та асоціації антигенів B(III)P(+)N є достовірний ризик розвитку НДК на тлі інфекційних діарей.

2. При всіх антигенних асоціаціях, що мали місце у дітей із НДК на тлі інфекційних діарей, показник відносного ризику Вульфа був найбільшим при трикомпонентній асоціації B(III)P(+)N, сягаючи RR = 7,12 (р < 0,01). У носіїв даної асоціації є висока вірогідність розвитку ацетонемічного синдрому.

2. Асоціації антигенів 0(I)Hp2-2, 0(I)Rh(+), 0(I)MN, 0(I)P(+), B(III)P(–), AB(IV)P(–) можна вірогідно використовувати як маркери стану відносної резистентності щодо розвитку у дітей із НДК на тлі інфекційних діарей (p < 0,05).


Список литературы

1. Активность фактора VIII у здоровых лиц в зависимости от групповой принадлежности крови по системе АВО / Ю.В. Загашвили, О.Э. Залепухина, Л.П. Папаян [и др.] // Клиническая лабораторная диагностика. — 2004. — № 3. — С. 46-47.

2. Мороз Л.В. Генетичні маркери крові у хворих на ХГС / Л.В. Мороз, О.О. Попович // Сучасні інфекції. — 2006. — № 3–4. — С. 21-28.

3. Наследов А.Д. Математические методы психологического исследования. Анализ и интерпретация даных. Учебное пособие. — СПб.: Речь, 2004. — 392 с.

4. Недіабетичні кетоацидози у дитячому віці: клініка, діагностика та інфузійна терапія: метод. рекоменд. / М.А. Георгіянц, В.А. Корсунов, Є.В. Шилова. — К., 2006. — 22 с.

5. Пипа Л.В. Токсоплазмозна інфекція у дітей: особливості перебігу, діагностики, лікування: Автореферат дис... д-ра мед. наук: спец. 14.01.13 «Інфекційні хвороби» / Л.В. Пипа. — К., 2006. — 39 с.

6. Полиморфизм в генах человека, ассоциирующий с биотрансформацией ксенобиотиков / В.А. Спицин, С.В. Макаров, Г.В. Пай [и др.] // Вестник ВОГиС. — 2006. — Т. 10, № 1. — С. 97-105.

7. Попович О.О. Еритроцитарні антигени і гаптоглобіни крові у хворих на хронічний гепатит С / О.О. Попович // Сучасні інфекції. — 2003. — № 4. — С. 15-20.

8. Daniels G. Blood Group Genetics / G. Daniels // Encyclopedia of Life Sciences. — 2001; / www. els. net.

9. Frodsham A.J. Genetics of infectious diseases / A.J. Frodsham, A.V.S. Hill // Human Molecular Genetics. — 2004. — Vol. 13, № 2. — Р. 187-194.

10. Hosoi E. Biological and clinical aspects of ABO blood group system / E. Hosoi // The Journal of Medical Investigation. — 2008. — Vol. 55. — P. 174-182.


Вернуться к номеру