Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта

Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта

Журнал «Внутренняя медицина» 4(16)-2009

Вернуться к номеру

Ожиріння в людей похилого віку

Авторы: Проф. C. Tsigos Медична школа Афінського університету, Афіни, Греція

Рубрики: Семейная медицина/Терапия, Терапия

Версия для печати

Старіння населення, ожиріння та малорухомий спосіб життя становлять серйозний виклик здоров’ю суспільства.

Згідно з дослідженням Bechavioral Risk Factor Surveillance System (www.obesity inamerica.org/PDF/obesity trends.pdf), кожне десятиріччя збільшується відсоток осіб із ожирінням за віком (табл. 1).

Надлишкова вага — одна з важливих проблем сучасного суспільства не тільки з естетичної точки зору, але й тому, що пов’язана з такими захворюваннями, як гіпертонія, інфаркт міокарда, діабет, тромбоз.

Ожиріння в цілому — це хронічне захворювання обміну речовин, яке проявляється надлишковим розвитком жирової тканини, має схильність до прогресування та веде до певних видів ускладнень. Первинне ожиріння спостерігалось у 75 % людей. В основу такого виду ожиріння частіше за все закладена енергетична невідповідність між надлишковим надходженням енергії з їжею та фактичними енерговтратами організму. Вторинне ожиріння обумовлене ураженням ендокринної системи, травматичними пошкодженнями або пухлиною мозку, нейроінфекцією.

Ожиріння — це своєрідний фактор ризику розвитку в першу чергу серцево-судинних захворювань, а також ряду інших — ендокринних порушень, захворювань опорно-рухового апарату, шлунково-кишкових захворювань тощо.

Ожиріння — поліетіологічне захворювання, пов’язане із впливом ряду генетичних, спадкових, неврологічних факторів; зміною функцій ендокринної системи, способу життя та харчового раціону людини.

Одним із способів визначення надлишкової ваги є її вирахування. Отже, індекс маси тіла (ІМС) — це відношення маси тіла, вираженої в кілограмах, до квадрату зросту в метрах. ІМС розраховується за формулою:

I = m / h2

де m — маса тіла в кілограмах; h — зріст у метрах квадратних.

Індекс маси тіла — це величина, за допомогою якої можна оцінити ступінь відповідності маси тіла людини її зросту і тим самим визначити, наскільки надлишковою чи недостатньою є маса тіла. ІМТ менше 25 — маса тіла вважається нормальною, 25–30 — надлишкова маса тіла, 30–35 — ожиріння, ІМТ понад 35 — виражене ожиріння.

Якщо переглянути співвідношення високого ІМТ зі смертністю для людей похилого віку — після 65 років (> 17 у середньому у великих епідеміологічних дослідженнях), то відносний ризик смертності, асоційований з високим ІМТ, знижується із віком. Підвищення ІМТ не пов’язане зі збільшенням смертності в майбутньому. Зниження ваги пов’язане зі зниженням довголіття в людей похилого віку, а стабільна вага в осіб старечого віку є найбажанішою.

Діагностичним критерієм ожиріння прийнято вважати надлишок маси тіла щодо норми, встановленої статистикою. Однак тяжкість перебігу захворювання зумовлює не стільки маса тіла, скільки надлишок жирової маси. Цей надлишок може виявлятися при збільшеному ступені розвитку маси різних компонентів тіла (наприклад, збільшення маси м’язової тканини).

Так, збільшення маси тіла у людей похилого віку визначається віковим збільшенням жирового об’єму, зменшенням м’язової та кісткової тканин.

Перерозподіл жирової тканини можна визначити співвідношенням довжини окружності талії та окружності стегон. Вважається, що ожиріння наявне при таких співвідношеннях: у чоловіків — понад 1,0, а в жінок — понад 0,85.

Розрізняють такі типи перерозподілу жирової тканини: підшкірний жир; вісце­ральний жир; ектопічний жир. Підшкірний жир має вплив на обмін речовин та навіть знижує ризик розвитку цукрового діабету 2-го типу, але спотворює естетичний вигляд людини (наприклад, збільшена ширина стегон або дуже об’ємні плечі). Вісцеральний жир накопичується всередині черевної порожнини й розташовується навколо внутрішніх органів, огортаючи життєво необхідні органи, що може надалі призвести до таких наслідків, як розвиток атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, та навіть до передчасної смерті від інфаркту міокарда або інсульту. Ектопічний жир (наприклад, жировий гепатоз) відкладається при порушенні обміну речовин в органі й при порушенні структурності клітин тканин, що утворюють конкретний орган організму лю­дини.

Причини того, що зниження ваги може не мати позитивного впливу в людей похилого віку з ожирінням, можуть бути такі. Відносний ризик смерті пов’язаний із підвищенням ступеня ожиріння, поки інтервал ІМТ (ІМТ 27–32) асоційований із найнижчим ризиком смертності, що підвищується з віком (із старінням). ІМТ та рівень ожиріння знижується після 65 років. У слабких людей похилого віку зниження ваги може призвести до подальшого виснаження (атрофії). Саме тому попередження збільшення ваги є більш важливим для скорочення ризиків смертності в людей похилого віку.

У комплексній терапії при ожирінні використовуються дієтичні рекомендації, спрямовані на зниження надлишкової маси тіла. Підтримують вагу на фіксованому рівні, підкріплюючи це фізичними навантаженнями та вираховуючи енергетичну цінність харчового раціону.

Однак для людей похилого віку зменшення маси тіла не рекомендується, особливо коли надлишкова вага спостерігалась протягом багатьох років. У віці старше 70 років до різкого зниження маси тіла краще не вдаватися.

Узагалі за необхідності зменшити масу тіла в людини похилого віку проводиться поступове її зменшення на 2–3 кг на місяць. У похилому віці режим харчування має особливе значення, приймання їжі повинно відбуватись в один і той же час, потрібно дотримуватись порційності у вживанні їжі та не робити великих проміжків між вживаннями їжі. Найкращий такий варіант, коли особи похилого віку, дотримуючись дієти, комбінують її з фізичними вправами, що допомагає підтримати м’язи та зберегти вітамін D та Са в кістках.

Зниження маси тіла досягається зменшенням енергетичної цінності харчового раціону: ефект досягається за рахунок збільшення об’єму низькокалорійної їжі з великою кількістю овочів, з оптимальним умістом у раціоні білків, жирів та вуглеводів. При цьому обмежується кількість легкозасвоюваних вуглеводів та жирів тваринного походження, частка рослинних жирів збільшується до 70 % від загальної їх кількості в раціоні харчування. Виключаються з харчування гострі продукти, обмежується споживання солі та рідини. Організовуються розвантажувальні дні, при цьому добір такої дієти індивідуальний, з урахуванням супутніх хвороб та переносимості продуктів. Жирові та білкові розвантажувальні дні людям похилого віку протипоказані.

Отже, головною метою для людей похилого віку є не зниження маси тіла, а стабільна підтримка певної ваги, що досягається контрольованою дієтою та комбінацією її з фізичною активністю.


Список литературы

1. Ashwell M. The health of the nation target for obesity // Int. J. Obes. — 1994. — Vol. 18. — P. 837-840.
2. Astrup A., Buemann B., Western P. et al. Obesity as an adaptation to a high fat diet: evidence from a cross-sectional study // Am. J. Clin. Nutr. — 1994. — Vol. 59. — P. 350-355.
3. Roberts L., Haycox A. Obesity. About the size of it // Health Serv. J. — 1999 Jul 8. — 109(5662). — 28-9.
4. Seidell J.C. Obesity in Europe // Obes. Res. — 1995 Sep. — 3, Suppl 2. — 89s-93s.
5. Sugerman H.J., Felton W.L. 3rd, Salvant J.B. Jr, Sismanis A.; Kellum J.M. Effects of surgically induced weight loss on idiopathic intracranial hypertension in morbid obesity // Neurology. — 1995 Sep. — 45(9). — 1655-9.


Вернуться к номеру